"Iван Кочерга. Алмазне жорно (Укр.)" - читать интересную книгу автора

болiли мо┐ бiднi нiжки...
Ц в i к л о в i ц. Якби ти не була босонiжкою, то не знайшла б алмаза.
Ходiм. (Вiн бере ┐┐ за руку). Ходiм. Не журись, що ти слiпа, не жалiй, що
не бачиш цього алмаза; зате ти не бачиш кровi i грязi, що ними заплямували
люди цей прекрасний свiт.

Виходять.

Завiса.

ДIЯ ТРЕТЯ

В домi Авраама Цвiкловiца в Житомирi. Праворуч стiл, покритий до само┐
землi оксамитним килимом: на ньому високий канделябр i велика книга з
срiбними застiжками на рiзьбленому пюпiтрi. Великий глобус з мiдним
екватором на точених стовпчиках. Велика пiдзорна труба, килими, шафи з
книжками. Просто проти сцени широкий схiдний ослiн, укритий килимом i
оксамитними подушками. Дверi - праворуч вхiднi, лiворуч - в iншi кiмнати.

I

Авраам Цвiкловiц i Лiя.

Слiпа дiвчина, розкiшно вдягнена в легкi схiднi тканини, сидить на
ослонi, перебираючи струни сво║┐ цитри. Цвiкловiц сидить бiля не┐ на
низькiй табуретцi, похиливши голову на руки. Вiн у чорному вбраннi, в
чорнiй оксамитовiй ярмулцi на сивих кучерях.

Л i я. Тiльки чотири днi живу я в тебе i чую, як проясню║ться мiй
бiдний розум... Мабуть, ти великий мудрець або чарiвник, що зна║ш тайни
великi... Але нащо розбудив ти мiй розум? Щоб знов болiло мо║ бiдне серце,
згадуючи все, що я забула, коли була перепiлкою... Та хiба ж не можна жити
i з розумом, але без спогадiв... без спогадiв гiрких i жахливих. (Закрива║
лице руками).
Ц в i к л о в i ц (прикро усмiхнувшись). Багато ти просиш, дiвчино...
Тайни цi║┐ не розгадали ще мудрецi людськi┐. Де ,та криниця води забуття,
щоб напився з не┐ народ ║врейський i вiдпочив хоч на десять рокiв од
спогадiв та страждань сво┐х безмiрних... Сiмдесят рокiв живу я на свiтi...
Скiльки разiв i маленьким хлопчиком i дорослим мужем читав я в синагозi
велику поминальну молитву, що спiвають в мiсяцi сiвон на пам'ять усiх
незчисленних ║вре┐в, що загинули сто двадцять рокiв тому в Тульчинi,
Немировi, Кам'янцi, Полонному, Бродах - по всiй Укра┐нi i Польщi... I
важко було повiрити в жахливу дiйснiсть минулого... Казкою стародавнiх
часiв здавалася менi ця молитва... I ось тепер, коли посивiла моя голова,
довелося побачити, як вернулася жахлива казка, побачити - i пiзнати
власною мукою. В Бiлiй Церквi забито мо┐х синiв... забито... замордовано з
жiнками i малими дiтьми... I нiколи, нiколи вже не побачу я тих, що сидiли
кучерявими хлопчиками на мо┐х колiнах... не побачу i не почую... нiколи.
Л i я (знаходить i цiлу║ його руку). Життя дало тобi велику мудрiсть...
вона допоможе тобi перетерпiти горе.