"Iван Кочерга. Алмазне жорно (Укр.)" - читать интересную книгу автора

що ти вмi║ш ворожити... Поворожи ж i менi, чи знайду я дiвчину, що дала
менi цього наперстка. (Да║ ┐й наперсток). Коли б ти знала, яка вона
прекрасна... Як променiють ┐┐ очi, коли вона всмiха║ться... i яка чудова
ласка в тих очах, коли вони плачуть...
Л i я (верта║ йому наперсток). Краще б тобi нiколи не бачити цього
наперстка... Поки ще ║ час, вергни його з мосту в глибоку рiчку... Купи
менi черевики, козаче... бо змерзли мо┐ бiднi нiжки.
I л ь к о. I правда, що на лихо собi дiстав я цього наперстка, - i все
ж таки вiн дорожчий менi над усе на свiтi.

VI

Раптом за дверима чути галас. Дверi розчиняються, i знову ввалю║ться
Пшепюрковський з усi║ю сво║ю компанi║ю.

П ш е п ю р к о в с ь к и й (розкида║ться за середнiм столом. Шереговi
сiдають. Жовнiри стоять навколо.) Ну, тепер можна й погуляти пiсля працi.
Гей, вина. Та дивись, щоб знов не було аптеки. Так-то, пане чеснику. Це
вам не Варшава. Жовнiр на вiйнi не мина║ нi ворога, нi дiвчини. Ха-ха-ха.
(Спiва║).
Липнуть до мене дiвчата,
Успiвай лиш цiлувати,
Перша, друга зазива║,
А та, третя, ще й морга║.
А четверта за вус смика,

П'ята кличе до музики.
Шоста вудкою часту║,
Ну, а сьома вже цiлу║.
Восьма тягне до стодоли -
Ось яка жовнiрська доля.
П а у ш. Що й казати - доля непогана, тiльки чого це в пана так
подряпанi щоки й нiс, хiба вiд поцiлункiв?
П ш е п ю р к о в с ь к и й (хапа║ться за лице). Де? От проклята
гайдамачка!
П а у ш а. Видно, бува║ i так, що дев'ята трохи пошарпа║.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ех, ║ про що згадувати. Стану я
зв'язуватися з якоюсь гайдамачкою. В мене такий звичай: "Коли любиш-люби
гаразд, а не любиш- кажи зараз, коли любиш - так любись, а не любиш - не
горнись, коли любиш - люби двiчi, а не любиш - кажи в вiчi".
П а у ш а (регоче). Ну, ця, мабуть, так i зробила. Ще спасибi, що хоч
очi зоставила, не повидирала. То невже ж пан так ┐┐ i випустив?

Пшепюрковський мовчки п'║, сопе.

С к р я г а (до Шенчика). От тобi й ма║ш, пiвтора лиха! Принесло цих
жовнiрiв - треба тiкати.
Ш е н ч й к. Треба то треба. Та чи пощастить?

Всi тро║ музик обережно пiдводяться i хочуть вийти. Корчмар пода║,