"Iван Кочерга. Алмазне жорно (Укр.)" - читать интересную книгу автора

П ш е п ю р к о в с ь к и й (стурбований). А! Га! Що таке? Може,
гайдамаки? Пане Вержбента, зараз же дiзнайтесь, що таке.

Капрал виходить.

С т е с я (лама║ руки). Боже великий! Яка пекельна мука...
К а п р а л (хутко вбiга║, радо). Забили гайдамаку, пане коменданте! В
голову - не дише.
С т е с я (скрику║). Ах! Остапе, Остапе... Нi, нi, цього не може бути.
П ш е п ю р к о в с ь к и й А! То тут, зда║ться, цiле кубло
гайдамацьке. Спiльники, жiнки лотроаськi! Зараз же замкнути всi дверi!
Взяти цю жiнку!

Жовнiри пiдходять до Стесi.

С т е с я (гнiвно вiдштовху║ ┐х). Геть! Я вас не чiпаю, гвалтiвники,
душогуби проклятi!
П ш е п ю р к о в с ь к и й. А, то вона ще й комизиться. А нум, пане
Птушинський, подивiться, чи ║ в не┐ бiлет.
С т е с я (пiдводиться i хоче йти з хати). Це якесь прокляття. (пй
страшно, вона нiчого не чу║, не тямить). Де дiтись, куди бiгти... неначе
справдi те жорно... (хапа║ться за серце) навалилося на бiдне мо║ серце...
i давить... давить важким тягарем... (Хита║ться). Скорiш туди... на свiже
повiтря. (Iде до дверей).
1-й ш е р е г о в и й (зупиня║ ┐┐ за руку). Хiба ти не чу║ш, що сказав
пан комендант? Бiлет ма║ш?
С т е с я (отямившись, гнiвно). Геть! Нiякий пан комендант не ма║ права
затримати мене. Маю листа вiд старости Iллiнського i суддi Дубровського.
(Нервово виймае листа з печаткою i показу║ шереговому).
П ш е п ю р к о в с ь к и й (якому 1-й шереговий передав листа). Та
невже! Дивись, яка пишна персона. (Розгляда║ листа). А чого це панна
добродiйка була на тiм боцi, в Борисполi?
С т е с я (згорда). Це вже мо║ дiло. Зараз же пустiть i вернiть мого
листа.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Тво║ дiло? А накладати з гайдамаками теж
тво║ дiло?
П р о з к а (втруча║ться). Дозвольте доповiсти вельможному пану, вона
тут весь час радилася з тим гайдамакою, все балакала про якогось музику в
Таращi.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ось воно що! А нум, пане Птушинський,
берiть ┐┐ за ручки та ведiть до вiйта, нехай посидить там iз тиждень, а ми
поки розпита║мось, що в не┐ за справа.
С т е с я (перелякана). Нi... нi... ви не зробите цього... ви не
зробите... я мушу зараз ┐хати далi... вiд цього залежить життя людини...
чу║те, життя!
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Пане Птушинський! Жовнiри беруть Стесю пiд
руки.
С т е с я (вирива║ться i кида║ться до Пшепюрковського). О, благаю вас,
пане коменданте... я не можу гаяти часу... я не можу марнувати жодно┐