"Iван Кочерга. Алмазне жорно (Укр.)" - читать интересную книгу автора

чесник налл║ менi повнiсiнький кубок вина, аж по самi вiнця - побачимо
тодi, чи розiллю я хоч краплю.
П а у ш а (налива║ повний великий кубок). Повнiсiнький, пане.
П ш е п ю р к о в с ь к и й (бере твердо рукою через стiл кубок,
пiднiма║ його вгору). Ну, що! Чи тремтять у мене руки? (Вихиля║ вiдразу
кубок). Ма║ш.
К о р ч м а р. Ой, лихо. Десять злотих одним проковтом.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Так-то, пане чеснику, як до кубка або до
гайдамакiв, то не тремтять руки в пана Пшепюрковського. О! В мене такий
звичай - коли б'ю, то влучаю (налива║ знов кубки), а коли п'ю, то не
залишаю.
К о р ч м а р. Що правда, то правда - знов десять злотих...
П ш е п ю р к о в с ь к и й (бере кубок). Певно, що в цьому кубковi
менше крапель, нiж тих гайдамакiв, що я перебив на Брацлавщинi цього лiта.
Пан чесник зна║ про мо┐ пригоди. О, в мене такий звичай: пий до дна, коли
наливають, i танцюй, коли грають, пильно слухай, коли дзвонять.
(Зупиня║ться).
П а у ш а (регоче). I тiкай, коли гонять. Що ж ви не кiнча║те, пане
коменданте? З пiснi, кажуть, слова не викинеш. А що - казати правду -
траплялося-таки пану товаришевi тiкати вiд тих скажених гайдамакiв?
П ш е п ю р к о в с ь к и й (вiдразу вихиля║ кубок. Корчмар зiтха║).
Пану чесниковi легко казати, сидячи в Варшавi, нех би пан сам попробував.
(Знов налива║ кубок). А коли б пану чесниковi довелося, як, наприклад,
менi в Криковцях, вiдбиватися вiд вiсiмдесяти гайдамакiв одразу. Було це,
як зараз пам'ятаю, коло греблi. Тiльки що прийшли ми до тi║┐ греблi, аж
бачимо, мчить просто на нас цiла ватага гайдамакiв, - ну, звичайно, я
зараз же скомандував "огню", i мо┐ жовнiри розсипалися вздовж греблi, i
почалася потiха. (Запалю║ться). Пiф-паф! Пiф-паф! Конi ржуть, гайдамаки
кричать, галас, стрiлянина, гвалт! Вихопив я шаблю i почав рубати - одного
налiво, одного направо, одного налiво, одного направо, коли ж ураз як
накинеться на мене аж три гайдамаки одразу. Мармизи, пане, - о! Списи - о!
Звичайно, я не розгубився, зараз же уложив одного з пiстолi, другого
злапав за списа i вже схопився за шаблю, щоб вiдтяти його голову, коли ж
як накинуться на мене першi чотири гайдамаки...
П а у ш а. Як чотири! Адже ж залишався тiльки один.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Зда║ться, пана чесника там не було,
полiчити, скiльки там залишилося гайдамакiв. Не встиг я прочитати "раter
noster" * (* Молитва "Отче наш".) як сiм шабель звилося над мо║ю головою.
Ну, звичайно, що думати було нiчого - пришилося помилувати мого гайдамаку,
що я тримав за списа, та вчинити шляхетну ретираду. (Вихиля║ кубок). Так
ось якi бувають пригоди, пане чеснику. Це вам не Варшава. Доводиться i
тiкати, коли треба, але шляхетно (пiднiма║ пальця), з гонором.
П а у ш а (регоче). Як, помилувати гайдамаку! Адже ж не пан ┐х тримав,
а вони пана.
П ш е п ю р к о в с ь к и й (налива║ кубки). Адже ж пан чесник бачить,
що я, хвалити бога, живий, а гайдамакам стинають голови в Коднi. Значить,
ясно, хто кого тримав. А в мене такий звичай - чи взяв, чи не взяв, аби на
мо║ стало.

Зразу чути ще два пострiли.