"Iван Кочерга. Алмазне жорно (Укр.)" - читать интересную книгу автора

С т е с я. Нi, нi, цього не може бути... Я знайду цей алмаз, хоча б
довелося вiддати життя за нього.
М а к о с i й (чуха║ потилицю). Слухай, Стесю, ти ж бачиш, що не можу я
┐хати далi - на вашу сторону. Ось що я тобi пораджу. Зда║ться, ║сть ще два
чи три чоловiки наших на цiй, на лядськiй сторонi. (Ще стишуючи голос).
Плиханенко в Вiльшанцi, ║сть i в Богуславi: Мусiй Чепиженко, якщо не
потрапив у Кодню, сердешний. Запиши собi на папiрець. Та ще був iз нами
один музика з Таращi - звали його Шенчик - теж Мусiй - запиши i його,
Стесю, грав на цимбалах.
С т е с я (бере його за руку). Благаю, благаю вас, мiй добрий, мiй
ласкавий Остапе, не залишайте мене. Ви ж були приятелем Василевi - вiн так
вас любив... чи можете ж ви зрадити його в таку лиху годину? Де ж ваша
приязнь, де ваша честь рицарська?
М а к о с i й (хмуриться). Не сподiвався я почути таких слiв, Стесю, -
не зрадив я Василя, але що ж я можу зробити один? Слухай, Стесю. (Стишуючи
голос). Може, менi ще пощастить пiдмовити декого з наших - може, ми ще
встигнемо врятувати Василя, а поки прощавай, Стесю. (Озира║ться). Пам'ятай
же, що я казав - Мусiй Шенчик - у Таращi i Плиханенко - у Вiльшанцi. А
найпаче - Шенчик-музика. Це такий пройдисвiт, що все зна║, - якщо вiн не
чув про алмаз, то вже, певно, нiхто не зна║. А зараз я пiду, бо й так он
той носатий пан щось дуже пильно до мене придивля║ться. Прощавай.
(Виходить).

Пан Прозка теж пiдводиться i виходить за Макосiем. Стеся залиша║ться
сидiти, схиливши голову на руки.

Л i я (спiва║ тихенько).
Засвiчу я свiчку, перебреду рiчку
До мо║┐ миленько┐ на одну нiчку.
Свiчка ясненька, рiчка бистренька.
Чогось моя миленька сьогоднi смутненька...
Все чогось скуча║, важенько зiтха║...
З буйнесеньким вiтром стиха розмовля║...

Враз чути один за одним кiлька пострiлiв. Стеся схоплю║ться i бiжить до
дверей. Слiпа дiвчина теж пiдводиться, злякана.

С т е с я. Боже мiй! Невже ж... невже ж його спiймали... Нi... нi...
цього не може бути... (бiжить до дверей) цього не може бути.

IV

Цi║┐ хвилини дверi широко розчиняються i ввалю║ться пан Пшепюрковськяй,
начальник пiд'яздово┐ команди, в супроводi пана Паушi, двох шерегових,
двох капралiв i двох або трьох жовнiрiв. Пая Пшепюрковський зараз же
розсiда║ться за столом посерединi. Пан Пауша сiда║ лiворуч, iншi
становляться навколо.

Пан Пшепюрковський, товстий, червонолиций, самозадоволено-чванливий
поляк.