"Ольга Кобилянска. В недiлю рано зiлля копала" - читать интересную книгу автора

приходило i тому потрохи на хвилю занепоко┐ло.
- Ет, i наговорили! - закинула вже чомусь примиряючим голосом, неначе
не хтiла бiльше про "пройдисвiтство" говорити. - Тепер "покине" - коли ми
його вигодували i вiн головою майже стелю здiйма║?
- Якраз тепер. Тепер вiн де-небудь годен на роботу стати, а передом був
малий.
- Ет, що там! - перебила йому сухо жiнка. - Радше знайте, Михайле, що
оногди[15] казав менi, що дав собi знов новий писаний кожушок шити. Вiн
вже вiдтепер зачина║ дiвчатам голови завертати.
- Або я йому це забороню? - вiдповiв господар. - Гарний, молодий, то й
заверта║.
- Вiн вже чи не на кождiм танцi мусить бути.
- Та нехай собi. Хто молодий, той гуля║.
- Як завтра скаже вам, що хоче женитися. Його дiвчата ро║м
обступають... А тодi що вдi║те?
- Не позволю i землi не дам. Йому ще час женитися... нехай ще коло нас
газду║, щоб знав я... кому землю передам колись...
- Овва... вiн вас дуже послуха║! - закинула жiнка. - Я вже чи не раз
перехопляла його з Настунею Кривинюкiвною. До других залиця║ться, а до не┐
таки горнеться.
Господар усмiхнувся.
- Я вже давно то знаю. Сам ┐┐ батько менi говорив се.
- Та вiн би рад його дiстати до себе. Але, по-мо║му, Гриць ще не однiй
голову закрутить, заким не одружиться... - вiдповiла жiнка.
- I на свою_ натрапить... - докiнчив господар.
- I на свою натрапить... - повторила вона i вмовкла.
- Старий Кривинюк добрий газда, i Настка працьовитi дiвчина, в батька
вдалася. Нехай би колись побралися, як йому суджена, - обiзвався знов
господар.
- Та добра_ дiвчина... - вiдповiла якось знехотя жiнка. - В не┐
вiдтепер якийсь розум,_ як у старо┐. Добра, - i урвала.
- Та тим-то_ для нього i добра, - вiдповiв чоловiк. - Вiн за кiньми
голову забуде... а вона буде на все позiр мати. Тим-то_ й добра...

Гриць, бачачи iнодi по суперечках з родичами, що правда по сторонi ┐х,
але заразом i його, особливо тому, що його вдача силувала його "от таке"
заводити, що викликувало гнiв з обох сторiн, забирався з хати i не вертав
до не┐ скорше, доки не заспоко┐вся вiн сам, а з ним i господарi.
I таке повторялося чи не згуста, а все через його чудну вдачу, що
нiякого примусу не зносила, чим-будь ображалася i понад усе любила
свободу. Якби не сусiдська донька Кривинюкова Настка, з котрою добре
держався, всi жалi дiлив, якби не батьковi конi, якi любив понад усе, та
вiвцi, над якими ще як хлопчина сво┐м голосом, як над дiтьми, панував -
вiн був би вже давно батька-матiр покинув i поволiкся в свiт. Його держать
тут, як на ланцюгу, а деякi люди розказують, особливо ж один старий
бiлоголовий циган, що все що кiлька рокiв переходить через ┐х село з
Угорщини i до них вступа║ по милостиню та спочива║, оповiда║, що там десь
далеко вiд ┐х гiр, лiсiв, ║ ще й iнший свiт i люди. Мiж них вiн би iшов,
учився би та став великим паном i так жив би, вивчившись передусiм на
скрипцi грати. Отаке роздумував часто-густо Гриць, особливо, як був