"Ольга Кобилянска. В недiлю рано зiлля копала" - читать интересную книгу автора

I в таких власне хвилях зачува║, що вiн "пройдисвiтське насiння", що в
"циганськiм", закуренiм лахмiттi опинилося на "гризоту" та журу добрим
людям пiд ┐х спокiйною стрiхою.
При таких нагодах переймав Гриця такий жаль i туск[14] до всього
тутейшого гiрського свiту, що був би йшов, куди очi несли, щоб лиш не чути
i не бачити тут нiчого. Та не лиш тодi прокида║ться в нiм якась чудна туга
в серцi до далечини... i iншого свiту. Нi. То нещасне почуття не да║ йому
i в мирних хвилях спокою. Не да║ оставатися довго на однiм мiсцi, через
що, головно, i набрався вiн вiд господарiв якнайбiльше лайки, а часом i
бiйки. Заставляють його iнодi доглядати вiвцi; вiн догляда║ день, два або
й чотири добре i щиро. А далi нi з сього нi з того покине все стадо i
поволiчеться в цiлком противне мiсце, де нема║ нi доволi пашi, нi води.
Або знов пристане до чабанiв з товаром, або до парубкiв з кiньми... i тут
повторю║ться те саме, доки i не приволiчеться, нiби наситившись тою
вiдмiною мiсць, додому.
Одного разу, вже як сiмнадцятилiтнiй хлопець, вiн вибрав собi
щонайкращого коня господаря i давай об'┐жджати чогось сусiднi села. Що
нашукалися, нажурилися господарi за хлопцем - вiн пропав без слiду, мов у
воду впав. Аж сьомого дня знайшов його господар спокiйного пiд стогом коло
коней без капелюха на головi, коли витесував довгу парубоцьку сопiлку.
- А ти, опришку, куди уганяв цiлий тиждень на конi? - накинувся на
нього господар, вхопивши його за густу чорну чуприну та потермосавши нею
по щиростi.
- Я об'┐здив сусiднi села, - вiдповiв Гриць з найбiльшим супоко║м,
освобождаючи так само свою гарну голову з деспотичних рук
господаря-батька, - розпитував за скрипкою.
- За скрипкою? - крикнув господар i аж витрiщив очi з чуда. - То я тебе
до скрипок викохав i держу? Та найдорожчого коня до про┐здок тримаю?
Чекай, непотрiбе безголовий, чекай! - гукав на все горло. - Ади, чого вже
не придумав в сво┐й головi - скрипки! Тьфу!!
- Коневi не сталося нiчого, - вiдказав Гриць спокiйно. Я коня доглядав
i пильнував. А дивiть, вiн он аж виблискуеться до сонця, такий ситий i
годований. А менi треба скрипки, до того i захопила мене охота подивитися
в сусiдн║ село. Скучно, татку, на однiм мiсцi сидiти, тому я по┐хав. А
роботу не таку вже страшну я залишив, самi зна║те, тому й по┐хав. Коли
робота пекуча, я не киваюсь, а коли нема, я тодi ┐ду. От що!
Господаревi, нiби з зачудування, аж мову вiдiбрало. Рука знов
пiднялася, щоб опинитися, як передше, на головi хлопця, але не годен був.
Гриць поглянув на нього такими вже чудно сумними, а заразом щирими очима,
що вiн лише сплюнув i, заклявши щось пiд вусом, вiдiйшов.
Гриць усмiхнувся, вiдгорнувши пишне волосся з чола, що шовком зсунулося
при торганнi, i взявся далi до сво║┐ роботи. Батько знов сво║, - думав
вiн, - а вiн_ сво║. Вiн хотiв собi конче роздобути скрипку, повчитися на
нiй грати, щоб, доглядаючи iнодi худобу чи вiвцi верхами, не було так
тужно i сумно на самотi, щоб не гнало з мiсця на мiсце; i от таки не
успiв. Та зате вiн витеше собi тепер сопiлку, i як загра║ на нiй, всi
дiвчата на танцях стануть округ нього i будуть слухати та раз плакати, раз
самi гуляти. Гей! га! - усмiхнувся Гриць на саму таку принадну думку. Гей!
га! Що йому господар...
Але господиня-мати, розвiдавшись, куди i пощо гуляв вiн на найкращiм