"Ольга Кобилянска. В недiлю рано зiлля копала" - читать интересную книгу автора

гiднiше. Сама вже не зна║, на кого ще жде, i через те захову║ ┐┐
iнстинктивно для якогось нiби ангела-царевича, що ма║ ще десь-звiдкись
прибути i забрати ┐┐ вiд матерi пiд свою щиру опiку.
Звiдки мав би вiн прибути?
Не зна║.
п┐ серце ще не вiщу║.
З долу, з ┐┐ села - нi. Бо тут в долинi вона зна║ вже всiх._ Вже й
кiлька разiв старостiв виправляла. Не до вподоби були ┐м. Нi матерi, нi
доньцi. Але, може, он там з-за то┐ гори, куди хова║ться рiка,
потужнiвши... то, може, i сплавами вiн колись над'┐де.
Може...
Тому треба стерегти та доглядати Тетянку, щоб не подалася за нерiвною
собi парою.
Догляда║ i пестить Iваниха Дубиха дiвчину, дрижить i молиться о добру
долю для не┐.
Вона прийде.
Тетянка добра, милосердна i робуча - чому б i не надiлив ┐┐ за те
господь доброю долею?
Для добрих зло┐ нема.
Живе Тетяна спбкiйно в матерi, мов цвiтка в зiльнику. Не бачить i не
чу║ багато. Особливо ж не бачить нiколи лиха. Не бачить навiть краси
сво║┐, що всiх мов те сонце, слiпить; хiба як над чистою водою похилиться
- побачить себе. А там...
Сказано - не бачить i не чу║ нiкого.
В село до дiвчат-ровесниць мати лиш рiдко коли пуска║. Вони - вiддалiк
вiд ┐┐ обiйстя i млина, i ┐й лячно про не┐. Одну ┐┐ лиш ма║, як одну душу,
одне серце в грудях, тому всього бо┐ться. Хто богом суджений, сам
навернеться до млина. Вiн пишним гуком сво┐м не одного приводить. Вiн як
окремий який свiт, - а Тетянка його бояриня. Хто б не зацiкавився нею, не
поглянув на не┐?
Лиш одного не спиня║ тепер мати Тетянi. В однiм не стiсня║ ┐┐ нiколи. А
то - заходити до ворожки Маври над яр, коли б не захотiла, i гуляти лiсом.
Iдучи вгору лiсом, спiва║ Тетянка повною груддю, нiби вiдда║, що в душi
дзвенить. Воно ясне, сильне, природне i чисте. Сказано - краса з першо┐,
божесько┐ руки.
Iде вона по бiлiй вузькiй стежчинi все вгору, тут i там схиляючись за
тужливо похиленим дзвiнком-цвiткою - мiж хвилюючим шумом смерек, i все
попри сво┐ та сусiднi полонини. I ┐й тут добре.
А стара Мавра! гай, гай, хто так умi║ сторожити над дiвчиною, як сама
вона! А ┐┐ вже всi бояться - хоча б лиш для страшних очей, що одним ┐х
полиском - зна║ покарати. То нiхто i словом не торкнувся би Тетяни.
Сама ж Iваниха Дубиха, строга i богомiльна, щонедiлi i свята ходить з
донькою сво║ю удвiйцi до храму божого, а зимою ┐здять...

* * *
Молодий Гриць, годованець багача Михайла Дончука в Третiвцi, недалеко
угорсько┐ границi, дiзнався доволi рано про те, що вiн не рiдна його
дитина, а чужа, пiдкинена, яку знайдено колись в лахмiттi на призьбi. Хоча
його господарi, чи, як вiн ┐х звав, батько-мати його, i добре держать, i
гарно зодягають, то господиня, розлютившись iнодi, заклене йому на добре.