"Ольга Кобилянска. В недiлю рано зiлля копала" - читать интересную книгу автора

не на всi часи. А жiнки й молодицi, що потрiбували поради i лiкiв чи
примiвок вiд знахарки-ворожки, знаходили i вiдвiдували ┐┐ й тут. I жодне,
що тут появиться, не приходить з порожнiми руками.
Одна принесе муки, друга молока, хлiба, третя одробину свiтла, дехто
грошенят на тютюн, а кожде чимось обдарить, жодне впорожнi не прийде. I
добре ┐й живеться, Мавра не зна║ великих злиднiв, ┐й багато не треба.
А Тетяна що рiк, то бiльша i краща, прибiга║ також погiдними ранками до
давньо┐ сво║┐ приятельки - i не скучно Маврi.
Лiтом збира║ вона гриби, малини, ягоди, носить в мiсто на продаж, i все
капне щось i за те. В п'ятницю i суботу спуска║ться в сусiднi села або й
мiста межи багачi по милостиню i нiколи не верта║ з порожнiми торбами.
Вечором розклада║ сво┐ здобутки на лаву i стiл, що ще по пастухах
остали, i раду║ться ними. Ранками збiга║ за деякою товариною Iванихи
Дубихи дозирати - i живеться ┐й не согiрше. Сказано: ┐й багато не треба. А
зимою знов днi короткi, ночi довгi - i хутко переживаються. Весною i
лiтом, аж до пiзньо┐ осенi ходить ще i по зiлля, яким мiж людьми тайком
торгу║, ворожить... I от як труча║ ворожка Мавра сво┐ днi на горi
Чабаницi, в лiсi навперед себе...

* * *
Iнакше живеться Iванисi Дубисi та Тетянi в долинi коло млина. Iваниха
пода║ться пiд вагою господарських клопотiв, а Тетяна вироста║,
розвива║ться в прекрасну справдiшню лiсову русалку.
пй вже двадцятий рiк.
Висока, гнучка та бiлолиця. Особливо одним впада║ вона кождому в очi,
хоч би кому. Се сво┐м блiдавим лицем i чорними густими бровами, що
лукувато здiймаються, зцiпившися над носом, над чорними задумчивими очима.
Вигляда║, мов якась пишна боярська дитина, що диву║ться мовчки всьому
на сiм свiтi.
Переходить хто попри не┐ з людей, задивиться на молоде прегарне лице з
високо пiдсуненими чорними бровами, що надають лицю виразу глибокого
зчудування, - задержиться мимоволi на хвильку i любу║ться нею.
А вона нiчого.
Вiдповiсть з зачудованим поглядом мовчки згори (бо ж ростом в матiр
вдалася) - вiдтак, засоромившись бог зна║ чого, усмiха║ться. I яка ж
чудова вона тодi, коли усмiха║ться. Скiльки м'якостi душi i серця, скiльки
тепла зраджу║ мимоволi усмiх тих молодих невинних уст. Попри те й душа ┐┐
чиста, бiла, мов голуб, i нiчогiсiнько злого не зна║. Яке зло знала би
молода Тетянка, коли, окрiм лiсу, млина, сво║┐ хати з святими iконами i
старо┐ нянi Маври, нiчого iншого не зна║. Та, зда║ться, нiхто не знався
так добре на красi молодо┐ Тетяни, як сама ┐┐ поважна мати. Глядить iнодi
на не┐ i мовчки в душi молиться до не┐. I не лиш до то┐ ┐┐ тiлесно┐ краси,
але й до душевно┐ доброти то┐ одиноко┐ сво║┐ дитини. Нiхто-бо ┐┐ справдi
не зна║, не розумi║ так добре, як сама мати. Яка працьовита, чесна, яка
милосердна вдалася вона ┐й. Господи, змилосердися лиш над нею та дай добру
долю!
пй iнодi лячно за долю то┐ дитини, над якою дрижить, i на яку молодi
люди чигають, мов справдiшнi хижуни. Вона бачить, як вони за нею
спозирають, бiгають, окружаючи ┐┐ зразу здалека, мов тi рабiвники[13]. А ║
мiж ними й гарнi, ║ й багачi, та Iваниха жде все ще на щось лiпше,