"Ольга Кобилянска. В недiлю рано зiлля копала" - читать интересную книгу автора

майже не видно зразу з-пiд широких крислатих вiт старинних смерек лiсу.
Тим-то i припала вона циганцi Маврi так до душi... i збудила в нiй
думку... зажити в нiй на самотi i вiддатися цiлком ворожбицтву та лiченню
людей рiзним зiллям з гори Чабаницi.
В перших лiтах свого iснування хоронила колиба чабанiв багача Iвана
Дуба, що не лиш лiтом пробували тут, доглядаючи по пасовиськах i полонинi
товар i конi, але iнодi й зимою, коли сього вимагала господарська потреба.
По смертi Iвана Дуба стояла колиба кiлька лiт порожня i аж тепер дiждалася
нового мешканця в особi циганки Маври, якiй здавалося, що нiхто i нiщо не
замутить тут ┐┐ спокою i вона зможе нестiсненно вiддаватися ворожiнню,
примiвкам i всьому iншому, що входило в обсяг циганки-ворожки.

* * *
Одно┐ прекрасно┐ лiтньо┐ днини спровадилася Мавра на Чабаницю.
Мала дванадцятилiтня Тетянка вiдпровадила ┐┐ в товариствi Iванихи
Дубихи, нiби помагаючи переносити циганську обстанову i речi, яких,
впрочiм, було так мало, що по двох разах стануло вже все в хатинi над яром
на мiсцi.
Коли Тетянка вертала вiд Маври бiлою стежкою, плачучи, телiпалися в ┐┐
малих ушках золотi обручки-ковтки, пiвмiсяцi, якi Мавра випорола десь з
якогось старого лахмiття i вложила дитинi на пам'ятку вiд себе.
- Носи ┐х, доньцю, i не скидай нiколи... - говорила-примовляла Мавра
поважно, вкладаючи ┐х дитинi в уха. - Золото хоронить вiд зла i притяга║
друге золото. Малою дiстала я ┐х вiд сво║┐ матерi, що здобула собi ┐х десь
далеко, далеко в свiтi славним ворожiнням сво┐м. Носи ┐х, а будеш в них
красна i пишна, як сама туркиня._
- _Як сама туркиня, - _повторило так само поважно дiвчатко, пiддаючись
спокiйно операцi┐ чорно┐ приятельки та прислухуючись з увагою кождому ┐┐
слову.
Вiдтак, обiцяючи собi обопiльно забiгати як змога "частенько" до себе,
розсталися.
- Приходи до мене, Мавро, бо я без тебе умру! - наказувала Тетянка ще
раз при вiдходi.
- Прийду, доньцю... прийду! - прирiкала свято Мавра, утираючи мовчки
сльози з очей, що сунулися ┐й по худiм лицю з жалю за дитиною.
- Щоднини, - наказувало знов дiвчатко.
- То, може, вже й нi, - чулося у вiдповiдь, - бодай спочатку нi. Бо
люди, побачивши мене так часто у вас, глузували б, що "дверми (сказали б)
вiдiйшла циганка, а вiкном назад вернула..." Але не журися, доньцю. Мавра
Тетянку любить i вона ┐┐ не забуде - прийде.
I справдi, вона держить слова. Вiдвiду║, як приобiцяла. Хоча i не
щоденно, але й не зрiдка. Лиш зимою гiрко. Мати доню не пуска║, та раз-два
на тиждень приходить Мавра до не┐. А наповнивши собi бесаги[12] тим, чим
обдарить Iваниха Дубиха, i напестивши та налюбувавшися доволi Тетянкою,
вона верта║ вдоволена назад до сво║┐ хати.
А Тетянка, що вже потрохи вiдвикла вiд Маври, зверта║ться назад,
усмiхаючися вогкими очима до матерi, i тулиться до не┐...
Хутко звикла Мавра до сво║┐ романтично┐ оселi i не жалу║ свого
переселення.
За сiльськими людьми вона не тужить, бо допекли ┐й в долах доволi, чи