"Ольга Кобилянска. В недiлю рано зiлля копала" - читать интересную книгу автора

дуже багато лiкiв i вмi║ ворожити так, як мало хто з циганiв - бо й цигани
не всi розумiються на зiллi i ворожбi або примiвках. Але ┐┐ вчили ще
змалечку. Тато й мама. I тим вона i межи панами грошi заробляла... та
зносила Раду... бодай би його по всiм свiтi рознесло...
Заживши отак на Чабаницi, над яром, в колибi, вона все буде
навiдуватися до господинi-мамки i Тетянки. Не забуде ┐х! пй де вже забути!
I при тих словах заплакала. п┐ тягне тепер до самоти, як давнiше до
мандрiвки. Вона все, що зна║ з лiкiв i ворожби, буде там на самотi мiж
людьми подавати. Туди будуть люди до не┐ заходити, а сюди соромляться.
Нехай знають колись люди, хто була Мавра. Мавра - донька славного музики
Андронатi, а жiнка самого Лукача Раду. Тут, в долах, в Iванихи Дубихи, де
до млина навiдуються рiзнi люди, вона не ма║ спокою. Та i глузували вони
собi з не┐, глузували! Але там, знаючи ┐┐ на Чабаницi в лiсi, в затишку
над яром, мужик ста║ перед ворожкою iнакше. Там вона панi. Вона керму║
силою сво║┐ примiвки, там вона його i на ноги поставить, як захоче. I,
говорячи оце, розреготалася Мавра до сво┐х слiв дивним якимсь смiхом,
болючим, глузуючим i повним потайно┐ погорди - неначе перед нею стояв уже
селянин...
Iваниха Дубиха мовчала. Роздумувала над чимсь i застановлялася.
Роздумуючи над словами циганки, то i справдi слушнiсть була по сторонi
Маври. Нiяк було тримати навiки в сво┐й хатi "пройдисвiта" - як називали
┐┐ люди, тим бiльше, що вона займалася ворожбитством, примiвками i таким
iншим богопротивним дiлом... проти якого панотець не раз у церквi
виступав. До того ж увiйде дедалi i Тетянка в дiвочi лiта, зачнуть поважнi
люди навiдуватися до ┐┐ хати... а тут живе в не┐ циганка-ворожка.
А знов противно[10]. Не дозволить вона Маврi колиби на Чабаницi, вона
готова з дитиною забратися кудись у свiт. Куди очi понесуть, може, якраз
назад мiж сво┐ люди. А тодi...
Та гадка найбiльше затривожила поважну Iваниху Дубиху i причинилася до
того, що вона пристала на просьбу циганки, дозволила ┐й зажити в
колибi-бурде┐ на Чабаницi... i займатися там, чим захоче...
Трудно було означити, хто любив бiльше малу Тетянку, чи вона, мати, чи
циганка-сирота, позбавлена власно┐ дитини, родичiв i чоловiка, ба всього,
до чого була привикла - i прив'язалася всiм серцем, всею гарячою душею
сво║ю до дитини сво║┐ добро┐ опiкунки i кормительки.
На нiкого в свiтi не була би Iваниха Дубиха оставила свою Тетянку, лиш
на одну-однiську Мавру. Хто бачив безграничну невгасаючу любов циганки до
тi║┐ дитини, яку, вибавивши змалку, уважала майже за свою, той i мiг
припускати, як оце Iваниха Дубиха, що вона могла би, з жалю за дитиною,
забрати ┐┐ з собою i пiти кудись в свiт за очi. Тому й вагалася Iваниха в
душi опиратися цiлком просьбi Маври, яка доволi часто виконувала сво┐
постановлення пiд тим чи iншим позором. А Тетянка гине, пропада║ за сво║ю
чорною нянею. Змалечку вона заколисувала ┐┐ сво┐ми смутними, монотонними,
якимись незнаними нашим околицям спiвами до сну. Годувала бiльшеньку вже
прерiзними казками, яких також в селi нiхто не знав, не чув. I дiйшло
того, що дитина слухала наслiпо всiх приказiв чорно┐ приятельки сво║┐, -
що б не наказала вона ┐й, не зажадала вiд не┐, куди б не послала, не
покликала ┐┐. Вона у всiм пiддавалася ┐й, слухала всього, що походило вiд
не┐ - часто навiть проти волi само┐ Iванихи Дубихи.
Тепер, правда, Тетянцi вже дванадцятий рiк, але циганка все ма║ чи не