"Ольга Кобилянска. В недiлю рано зiлля копала" - читать интересную книгу автора

надибали ще вчора ввечерi люди, що прийшли нинi зранку до мого млина, але
я не могла сама скорше забрати тебе до себе, аж ось нинi. До того ти
спала. Страшним сном спала ти, як мертва. Що тобi було?
- Не знаю, - вiдказу║ Мавра i диву║ться, роззираючися майже блудним
оком по чужих для не┐ людях, а далi, згадавши дитину, залива║ться наново
гiркими сльозами. Плаче i пiдiйма║, благаючи, до них руки i говорить щось
чужою незрозумiлою для людей мовою.
Та тут же перерива║ ┐┐ Iваниха Дубиха, бо_ се вона сама була, i
пiдносить ┐┐ з помiччю людей догори.
- Куди по┐хали мо┐ люди? - пита║ хора.
Нiхто не знав. Зда║ться, в Угорщину.
А де дiлася ┐┐ дитина?
Також не знали. Вона мала дитину?_
Так. Сина. Бiлого._ Перша ┐┐ дитина. Вона жiнка Раду, самого старшини
циганiв. Чи ┐┐ люди забрали дитину з собою? Не знали. Не гадали нiчого.
Так само, як i не видiли. По бiйцi зараз вночi зникли...
То, може, убили ┐┐ дитину?
Нi. Не знали.
О, певно, убили!
Нi. Не чули. Лиш чоловiка одного в бiйцi, чули, що старшина мало що не
вбив.
- О Раду! - вистогнала Мавра, заломлюючи руки, I розплакалася наново. -
Вiн, певно, i дитину вбив.
Нi. Не знали. Не знали i не припускали, щоб невинну дитину вбити.
- О Раду! - знов лиш зойкнула Мавра i розхлипалася вголос. - Вiн страх
який недобрий, розлютившись раз. - Вiдтак додала: - То хiба вiд не┐ дитину
вкрали i утiкли?
Може. Також не знали.
О, певно, що лиш так, коли зникли, неначеб ┐х земля пожерла. То певно,
що вкрали. Вони все так робили... i по утратi сво║┐ дитини вона Раду
пiзна║.
- Може, - вiдповiли люди. Чи не бачив нiхто то┐ дитини?
Не бачив.
Бiла_ була.
Може. Не знали.
- Бiла, бiла_ була! - майже скричала.
Не знали.
Вона розплакалася ще бiльше, а люди безпомiчно мовчали. Мовчали, неначе
не хотiли зрадити яко┐сь тайни, а може, й не хотiли казати, щоб не ранити
звiсткою серця нещасливо┐, а може, просто не знали.

Завели молоду осиротiлу циганку крок за кроком в хату Iванихи Дубихи i
там вона остала.

* * *
Чому хотiв Раду Мавру вбити, а радше, на ┐┐ думку, на нiй помстився,
вона призналася лиш Iванисi Дубисi, i Iваниха ┐┐ задержала в себе.
В два мiсяцi по смертi чоловiка Iванихи Дубихи знайшлася в не┐, хоч не
молода вже була, дитина, маленька Тетянка, i Мавра ┐┐ догляда║. Сама
Iваниха, повдовiвши, ма║ в господарствi i в млинi багато працi i клопотiв,