"Адрiан Кащенко. Зруйноване гнiздо (Укр.)" - читать интересную книгу автора

будувалася нова, велика слобода. Роздивляючись на всi новини та розпитуючи
вулицею у людей, де живе пан-отець, Рогоза наглядiв свого товариша з
Платнирiвського курiня - Гната. Вiн ледве пiзнав Гната, бо той був вбраний
не по-запорозькому i навiть штани на ньому були синi, а не червонi.
- Гнате! - гукнув Рогоза.
Той наблизився i, пiзнавши товариша, почоломкався з ним.
- Ти що тут робиш у Кодацi? - спитав Демко.- Чи не оселився тут?
- Авжеж оселився. У лоцмани, бач, приписався. Нас всiх, запорожцiв, хто
приписався у лоцмани, лишили вiльними i грунту нам дали. Ми будемо повз
пороги проводити берлини, байдаки й плоти.
- А хто не приписався?
- Хто не приписався у лоцмани, тих всiх повернуть у крiпакiв.
У Галi з тих речей похололо на серцi. Рогозi ж вони здавалися
неймовiрними. Може, справдi воно й станеться так з бурлаками, але вiн.
Рогоза, сидить бiля грунту i ма║ з тестем власний зимовник i все
господарство.
- А що ж то в долинi за нова слобода буду║ться?
- То все нашi запорожцi осiдають. Все лоцмани... Через те й село
Лоцманською Кам'янкою прозвали.
- Ну, а товариство, що пiшло на Дунай, якi е чутки?
Гнат зразу злякано оглянувся.
- Не згадуй про Дунай уголос, бо як москалi почують, а ┐х тут до бiса
вешта║ться, то буде й тобi й менi лихо.
Вiн нахилився ближче до Рогози i почав говорити, поспiшаючись:
- Живуть нашi вiльно у Туркiв по всьому Буджаку. I лимани султан всi ┐м
подарував. Приходили звiдтiля мiсяцiв зо два до сього братчики Голка та
Книш, щоб товариство пiдмовляти переходити за Буг до туркiв. Дехто було
вже й пiднявся йти, аж тут москалi Галку й Книша схопили та й забили у
кайдани... Он що. Тепер ми, братику, так тут живемо, як тi мишi: вийдеш з
хати, та й озира║шся на всi боки; а в хатi й слова про запорозьку волю не
промов, бо по всiх хатах москалi стоять. Прощай, товаришу, та бережися
тут, щоб у якусь халепу не вскочив.
Тiльки що Рогоза, попрощавшись з товаришем, рушив вулицею далi, як до
воза наблизивсь якийсь московський унтер з двома москалями.
- Що за людина? - гукнув вiн до Рогози, спинивши воза.
Рогоза розказав, по якiй справi при┐хав.
- А що ж се за вбрання на тобi? - показав унтер на кармазиновий жупан
козака.
- Запорозьке...
- Щоб зараз менi не було! - почав гримати на Демка унтер, вип'явши на
нього сво┐ великi баньки.- Нема║ запорожцiв, не повинно бути й ┐хнього
вбрання! Зараз скинь та сховай у возi, бо вже як я сам стягну його з тебе,
то вже бiльше не одягнеш!
Рогоза мусiв скоритись i, сховавши жупана пiд себе, мерщiй погнав волiв
до хати пан-отця.
- Цур ┐м i пек, сим москалям,- говорив вiн до Галi стиха.- Коли б
скорiше вихопитися звiдсiля з душею.
Охрестивши дитину, наляканi москалями Демко й Галя, не погодувавши
навiть волiв, зараз же рушили з Кодака i тiльки тодi трохи заспоко┐лися,
коли знову в'┐хали в степ.