"Адрiан Кащенко. Зруйноване гнiздо (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Звiстки, що ┐х привезли Демко й Галя з Кодака, дуже засмутили старого
Балана.
- Недобрi звiстки, дiти... - сказав вiн.- Почина║ться тут нове
господарювання. Недурно менi серце недобре вiщувало.
- Треба, тату, по┐хати нам до Сiчi,- сказав Демко.Треба подивитись, що
там робиться. Може, москалi вже давно пiшли звiдтiля геть... Не довiку ж
┐м там стояти. Може, там знову товариство збира║ться. Адже чимало тодi
таких було, що поховалися по плавнях, щоб перечекати, поки москалi пiдуть
у свою землю.
До речi Демка пристав i Iван, кажучи, що сором сидiти недалеко Сiчi i
не знати, що там дi║ться. Старого козака й самого давно манило до Сiчi -
глянути на не┐ хоч одним оком хотiлося, i вiн охоче згодився на вимоги
сина й зятя.
Порадившись, козаки рiшили ┐хати до Сiчi не кiньми, а човном, через
лиман та Пiдпiльною, бо з плавнi можливо було наблизитись до Сiчi зовсiм
непомiтно i так Само непомiтно можливо було б i переховатись в очеретах
плавнi, коли б трапилася яка-небудь пригода од москалiв.
Галя тепер не сперечалася, бо Демко ┐хав разом з батьком i се
заспокоювало ┐┐. Вона охоче почала збирати подорожнiм всяких харчiв, а
через кiлька день ранком тро║ козакiв сiли у невеликий човен i ви┐хали у
лиман.
Лиман Великi Води недурно так звався у запорожцiв; упоперек його ледве
сягало око, а упродовж лиману берегiв зовсiм не видно було. Дрiбненькою
комашкою здавався на тому просторi запорозький човен i здавалося прямо
неймовiрним, щоб вiн колись пересунувся на другий бiк лиману. Проте Демко
жваво налягав на .весло i легенький човен хутко посувався по прозорiй водi
лиману, немов по сковзанцi, лишаючи позад себе водокрутнi од сплескiв
весел.
Смужка зелено┐ плавнi на тiм боцi лиману щохвилини ближчала, дерева
пiдiймалися з води все вище, i до снiдання козаки прибули вже до другого
берега i, трохи вiдпочивши, ви┐хали у рiчку Пiдпiльню. Тут на гребки сiв
Iван, Демко ж почав снiдати.
З-за гiллястих верб та яворiв, що росли берегами, вже вийшло червоне
сонце, розмальовуючи Пiдпiльню дивовижними кольорами. Плавня вже давно
прокинулася i легкокриле птаство завело сво┐ веселi пiснi... Проте козаки
не дуже до тих пiсень прислухалися, не дуже й до краси плавнi
придивлялися, бо все те було ┐м давно вiдоме. Очi ┐хнi з напруженням
придивлялися у той бiк, де була Запорозька Сiч.
По Пiдпiльнiй доводилося гребтись проти води i через те човен посувався
повагом, так що Демко та Iван, гребучи по черзi, у човнi й пообiдали.
Пiсля обiду, коли сонце почало вже схилятись на захiд, Iван радiсно
скрикнув:
- Хрест!
Всi глянули на схiд сонця. Там, над зеленою пущею плавнi, сяяв пiд
промiнням сонця щирим золотом хрест сiчово┐ церкви свято┐ Покрови.
Козаки поскидали шапки й почали хреститись.
- Слава Господовi! - сказав старий Балан.
- Церква сто┐ть нерухомо!
- А коли церква сто┐ть,- скрикнув Демко,- так живе у Сiчi й товариство!
В запалi вiн почав чимдуж налягати на весла, i човен, пiдстрибуючи з