"Адрiан Кащенко. Зруйноване гнiздо (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Тiльки ти, мо║ серденятко, чарiвнiша! Чарiвнiша! Чарiвнiша i за ваш
садок i за сей лиман безкра┐й i навiть за свiт сонця! - одповiв козак,
пригортаючи до серця свою красуню-дружину.
З того дня почалося щасливе шлюбне життя молодих. Галя ще з дiвоцтва
була дуже упадлива до свого господарства, тепер же пiсля одруження ще
дужче взялася до нього. Демко охоче допомагав ┐й в працi коло городу й
баштану i хоч був не призвича║ний до того, а проте скоро почав привчатись
до господарювання.
Коли зайшла осiнь i господарськi роботи скiнчилися, Демко разом з
Iваном мало не щоранку виносили на човен сiтi, кошелi, рагелi й iншi
рибальськi знаряддя й ви┐здили човном у лиман, а лиманом до┐здили до
плавень i верталися тiльки увечерi, привозячи добру здобич. За невеликий
час вони наловили стiльки риби, що ┐┐ не було куди дiвати. Галя роздавала
┐┐ сусiдам, годувала наймитiв i насолила вже двi великi дiжки на зиму, а
козаки все везли та й везли рибу... Та яка все була риба! Блискучi, як
золото, коропи, срiбнi, ситi секрети (судаки), зубастi щуки та чорнi
довгоносi осетри, а що вже було ракiв, так ┐х Галя здебiльшого викидала
назад у лиман, лишаючи тiльки таких, що були бiльшi за долоню доброго
козака та ситiшi за годоване порося.
За довгу зиму козаки все-таки занудьгувалися. Рибачити обридло, та пiд
кригою рибальство було й нецiкаве. Демко взявся, було, до тих книжок, що
купив у Самарському монастирi, та тiльки всi вони були про житiя святих i
не цiкавили молодих козакiв. Думки обох запорожцiв полинули до Сiчi, на
Дунай; та й на свою рiдну Сiч, що покинули вони на Пiдпiльнiй, ┐м дуже
захотiлося глянути, бо й Демко i Гнат нiяк не могли собi уявити нi того,
що було тепер на Пiдпiльнiй, де пiвроку до того шумiло й гуляло
товариство, нi того, що було на невiдомому, та║мному Дуна┐. Як на лихо нi
з Пiдпiльно┐, нi з Дунаю не доходили до Базавлуку нiякi звiстки через те,
що зимовник Балана стояв осторонь од шляхiв i нiхто до нього не завiтав.
Наприкiнцi зими Рогоза не втерпiв i сказав Галi, що хоче по┐хати верхи,
подивитись, що робиться на Пiдпiльнiй, у Сiчi, але Галя прямо уп'ялася в
нього:
- Не ┐зди, голубчику! Ти ж говорив, що як випускали вас з Сiчi, так
наказували, щоб i не повертатись до не┐. Як же ж ти по┐деш туди?.. Тебе
заарештують i заберуть у москалi.
Жалiючи Галю, бо вона вже мала по веснi стати матiр'ю, Демко не хотiв
турбувати ┐┐ i рiшив почекати ще деякий час.
Нарештi зима минула. Степи вкрилися зеленим килимом. Садки й плавнi
почали вбиратися у лист. Понад степом защебетали жайворонки, а в садках
почали удудукати чубатi одуди, забуркотiли горлицi... нарештi закувала й
зозуля, а тут у Галi знайшлася й дитинка - маленький син Миколка.
Нема чого й говорити, що всi тому Миколцi дуже зрадiли. Демковi вже
годi нудьгувати - почав допомагати Галi сповивати сина, та й дiд Дмитро
кiлька разiв на день пiдходив тихенько до колиски глянути на немовлятко.
Скоро почали мiркувати про те, де малого охрестити i зважали за краще
зробити се у найближчiй церквi: у Старому Кодаку.
Як тiльки Галя одужала, Рогоза запряг воза i удвох з Галею повезли
дитину до попа.
Наблизившись до Кодаку, Рогоза побачив, що навкруг старо┐ фортецi
будувалося чимало хат, а в лiву руку од Кодака, ближче до Половицi,