"Адрiан Кащенко. Зруйноване гнiздо (Укр.)" - читать интересную книгу автора

молодi лiта та морськi походи на бусурманiв i переказувати все, що знав
про славнi часи кошевства Iвана Сiрка. Очi колишнього кошового заграли
вогнем молодого завзяття, а постать його вип'ялася й виросла так, що й
чорний клобук на його головi й ряса здавалися зовсiм не на сво║му мiсцi.
Несподiвано в ту хвилину вдарив дзвiн до вечернi. Слова занiмiли на
устах ченця, очi погасли, вся постать його стулилась i зiгнулась, i
колишнiй кошовий, ставши в куток до образiв, почав бити поклони. Побачивши
те, Балан та Рогоза, щоб не перешкоджати Божому чоловiковi i не спокушати
його, вийшли потихеньку з келi┐ i зачинили за собою дверi.
Одстоявши ранком другого дня в церквi службу, Демко Рогоза й Галя
Баланiвна стали на рушнику i взяли шлюб. Вiнчав Рогозу, як i завжди вiнчав
запорожцiв, сам iгумен i поблагословив ┐х на нове життя власною рукою.
Пiсля вiнця Балан повiв молодих вклонитися Пилиповi i разом попрощатися
з ним. Пiд час прощання старий Балан, турбуючись про майбутн║ життя пiсля
зруйнування Сiчi Запорозько┐, заплакав.
- Не сумуй, товаришу! - неначе спокiйно сказав колишнiй кошовий.- На
все бо ║ воля Божа i без його свято┐ волi не було б зруйновано Сiчi
Запорозько┐, Блаженнi кротцi, iже синами Божими нарiкуться! Треба
скорятися волi Господнiй i вiд нього сподiватися милосердя.
За ту нiч, що минула пiсля першо┐ розмови з козаками,
запорожець-чернець багато передумав i перестраждав i, врештi, в його душi
смиренний чернець, мабуть, перемiг сина вiльно┐ волi, запорозького
кошового, бо здавалося, що його навчання виходило з щирого серця.



IV

Через кiлька днiв щасливi та веселi молодi поверталися разом з батьком
до Базавлуку. Ще вiз з уквiтчаними волами був далеко од оселi, а вже
назустрiч подорожнiм вибiгли Iван з пвгою, а далi повиходили й старi
сусiди. Всi, радiючи, привiтали молодих i предрiкали ┐м щасливу долю.
Недовго посидiли всi в хатi, а далi старий Балан пiшов до пасiки
оглядати сво┐ бджоли, а Галя, вхопивши Демка за руку, потягла його в
садочок. Той садочок був ┐й любiший за все на свiтi, бо бiля нього вона
народилася на свiт, по його стежках бiгала сво┐ми маленькими дитячими
ноженятами, працювала в ньому бiля квiток та рослин i у вiльний час
спочивала в холодку його кучерявих вишень та яблунь. Всякий кущик, всяке
дерево i навiть квiтка в садочку були ┐й знайомi як рiднi дiти й брати.
Вона хутко бiгла тепер стежкою саду вiд куща до куща, вiд дерева до
дерева, оглядаючи ┐х i манячи за собою того, хто був ┐й тепер найдорожчий
на свiтi,- свого чорновусого красуня Демка. Крiзь вiття кучерявих вишень
та яблунь ┐┐ привiтало сво┐м промiнням ясне сонце, а з-помiж зеленого
листу до не┐ озивалося спiвуче птаство та поглядали на не┐ сво┐ми
рум'яними боками ряснi яблука.
Так, перебiгаючи з одно┐ стежки саду на другу, молодi вибiгли пiд верби
на берег лиману i на них глянула безкрая, блакитна просторiнь осяяного
сонцем величного лиману.
- Любий мiй! - скрикнула Галя.- Чи ║ на свiтi що чарiвнiше за нашу
оселю?