"Адрiан Кащенко. Зруйноване гнiздо (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Ново┐ Сiчi Запорозько┐. Козакувати вiн почав ще з юнацьких лiт i за часiв
кошового Костя Гордi║нка брав участь разом з побратимом Баланом в оборонi
Старо┐ Сiчi. Врятувався вiн тодi тiльки через свiй незвичайний хист та
силу. Побачивши, що отаман i майже все товариство полягло по окопах побите
й покалiчене, а вороги затопили Сiч сво┐м вiйськом, Пилип вкинувсь у
Днiпро i переплив його упоперек. Пiсля того вiн з'явився в Олешкiвськiй
Запорозькiй Сiчi, уславився походами звiдтiля на полякiв, що мордували
правобережну Укра┐ну, далi ж допомагав Милашевичу пiд час переходу
запорожцiв з Олешкiвсько┐ Сiчi на ┐хнi стародавнi землi i упорядкував Нову
Сiч на Пiдпiльнiй. У Новiй Сiчi вiн уславився походами на татарськi городи
та турецькi землi i, нарештi, в 1764 роцi був обраний за кошового отамана.
Кошовим отаманом Пилип був не великий час, бо, побачивши, яку велику
силу набула в Сiчi заможна козацька старшина i що вона сама схиля║ться до
знищення стародавнiх запорозьких звича┐в i рiвноправного товариства, вiн
через рiк сам зрiкся кошевства i пiшов рятуватись у Микола┐вську пустинь.
Рогоза не був на Сiчi за часiв кошевства Пилипа i зовсiм його не знав,
Балан же, побачивши у невеликiй келi┐ сивобородого старця, не пiзнав би в
ньому свого давнього побратима, коли б очi старця не свiтили з-пiд довгих
сивих брiв тим вогнем, що грав ще замолоду.
Старий Дмитро, побожно схрестивши руки, попросив у свого колишнього
побратима благословення, а слiдом по ньому пiдiйшов пiд благословення i
молодий козак.
- Сiдайте, друзi мо┐ й товаришi... - промовив чернець, показуючи на
лаву - i оповiдайте менi, як сталося те, що розкраяло нашi душi.
- От свiдок всього, що було... - одповiв Балан, показавши на Рогозу.-
Нехай вiн сам тобi розкаже.
Молодий козак розказав про всi подi┐, що сталися пiд час скасування
Запорозько┐ Сiчi, не проминувши й того, як з-пiд престолу церкви свято┐
Покрови полковники московського вiйська забрали шухлядку з царськими
грамотами та унiверсалами польських королiв про непорушнiсть запорозьких
вольностей i як пiсля того донськi козаки пообдирали з образiв коштовнi
ризи i на шматки порубали срiбнi царськi врата.
Слухаючи оповiдання Демка, старий чернець заплакав, мов дитина, а
проте, коли Рогоза, побоюючись ще бiльше його хвилювати, спинився, вiн
наказав говорити далi:
- Нехай почую все! Може, скорiше мо║ серце розiрветься у грудях i не
дасть менi пережити смертi неньки Сiчi. Знаю я, що грiх се мiй великий...
що я повинен думати тiльки про прийдешн║ царство, але де ж взяти сили, щоб
забути ту тяжку кривду, що нам заподiяли?
Коли Рогоза скiнчив оповiдання на тому, що бiльшiсть козакiв
помандрувала на Дунай, чернець, сумуючи, похитав головою:
- Не матимуть вони там долi, бо за турецьку землю доведеться нашим бити
нас хрещених i се буде нестерпучою мукою всьому товариству. Грiх думати
те, що я думаю, прости мене, Господи, а лiпше було б вам тут битись за
матiр Сiч до загину. Не так вчинили ми, коли впало лихо на Стару Сiч.
Спитай он свого тестя. Ми билися до останнього i не осоромили козацько┐
слави, а через те, хоч померла Стара Сiч, так народилася Нова. Правда, що
на все воля Господня. Я буду молитись за тих, що помандрували, шукаючи
ново┐ долi, бо доля ┐хня в руках Господнiх.
Проте думки старого ченця не до Бога слалися: вiн почав згадувати