"Ирена Карпа. Bitches Get Everything (укр.) " - читать интересную книгу автора

зовсiм не варто. Їх нема. Є тiльки ця дивна пара: вiн i я.
Пiзнiше все це видаватиметься менi суцiльною вигадкою, я вже й не
знатиму, сама я писала собi листи чи вони були справжнiми, наскiльки там
можуть бути аналоговими оцифрованi слова. Пiзнiше все затягатиметься
туманом: яскраво освiтлений готельний коридор, нашi рiзнi поверхи, його
дверi, котрi - упс! - йому чомусь не вдалося вiдчинити, моя пропозицiя зайти
до мене, його згода, його постать, його усмiшка, моє лiжко, перший, нiби
вимушений поцiлунок, кiлька виноградин, що врятували нас вiд ротової пустки
й дозволили нарештi вiдчути смак губ, його красиве зрiле тiло, темне волосся
мого кольору, смаглява шкiра мого вiдтiнку, неймовiрне почуття комфорту вiд
дотикiв до нього, знову цей його усмiх, моє "чого ти усмiхаєшся", його -
"тому що менi добре", менi також добре, дико добре, ти не уявляєш наскiльки,
брак будь-яких контрацептивiв, його надiя на мене i мiй фаталiзм, 50x50
вiрогiдностi, що може народитися генiальна дитина чи дитина-гопнiк
(дитина-гот?), звiдкiсь долiтає невиразна музика, нудний пейзаж за вiкном,
куди нам нема чого й коли дивитися, його тепло i моє бажання викрасти його,
всадовити у крадену ж таки машину i повезти кудись далеко до Пiвнiчного або
Пiвденно-Китайського моря, годувати рибою i поїти гарячим вином, читати йому
вголос перед сном i слухати його розповiдi, мити його i себе, i дозволяти
витирати мене пухнастим бiлим рушником... Мати + ? сексу. Worth the SEX *.
Нарештi це слово й дiйсно трохи змiнило своє значення.
______________
* Так, сексу (англ.).

Ви бiльше про це вiд мене не почуєте. I не побачите жодних на це алюзiй
у жодному з моїх наступних фiльмiв. Хiба що тiльки пiсля його смертi. Вiн
чомусь думає, що трапиться вона за 2 роки. Я так не думаю. Я не хочу цього.
Бо менi, як вiрнiй романтичнiй козi, доведеться й собi вслiд за ним пiти з
життя, а мiж нами, як-не-як, двадцять рокiв рiзницi. Хулi менi вмирати нi
свiт нi зоря?
На цьому закриваємо розказану iсторiю. Я кохаю його. Тiльки не кажiть
про це Дафлiшу.

Коли я побачила Стогнєвiч уперше, вона саме сидiла на пiдлозi перед
екраном пiд час мого харкiвського показу й дивилася на мене. Я подумала:
"Який красивий хлопчик".
Я побачила її вдруге, коли вона була однiєю з моїх компаньонок у горах.
Вона повсякчас стежила за мною очима й подавала Руку в складних ситуацiях.
Стогнєвiч мала довге пряме волосся i якiсь аж надмiр довгi мiцнi ноги, що
закiнчувалися агресивними оранжевими черевиками.
- Вона лесбiйка. Тут i думати нiчого! - просичала тодiшня моя подруга,
пишна бiлявка, закохана у "космополiтан" i рожевий колiр. Я подумала: "Ну, й
нiчого так..."
Коли ми зустрiлися втретє, руку в горах вона подавала не менi, а
тлустому рибоподiбному створiнню на iм'я Яся. Воно повсякчас рюмсало i
принагiдно лупило Стогнєвiч, звинувачуючи її в усiх колодах i камiнцях на
гiрських стежках, у слизькостi, холодному дощi, вiдсутностi нормальної їжi i
в бадьорому настрої iнших "членiв екiпажу". На мене Стогнєвiч майже не
дивилася. А от моя мама, до котрої ми на день заїхали, дуже навiть фахово
всiх випасала.