"Ирена Карпа. Bitches Get Everything (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Отi що, лесбiянки? - притисла мене в коридорi до стiнки вона. Я
знизала плечима.
- Ясно. - Все для себе прояснила мама.

Я знову знизала плечима i про все забула. Яка менi рiзниця? Тодi
Стогнєвiч важила для мене не бiльше й не менше, нiж iншi двоногi. А в мене
табу на влiзання в їх особисте життя. Табу i мото "Хай їбуться конями". Люди
як кентаври. Сам як додiк *.
______________
* Вочевидь, тут чергова алюзiя на бiдолашного Рiкера з його "Сам як
iнший".

Стогнєвiч тодi дуже добре стусувалася з Дафлiшем. Вони так завзято
дурогонили, що це мене iнколи аж дратувало. Я не люблю бути вихователькою
важких пiдлiткiв, але коли настає час розкладати намети й розпалювати
багаття, а троє красенiв (тодi ще ж була Яся) просто лежать горiлиць на
карiматах i верещать дурними голосами в небо, хоч-не-хоч, я автоматично
перетворююся на американського сержанта. Принаймнi для загону "Дафлiш", бо
на iнших - чужих i жiночої статi - менi наплювати. Дафлiш же мав у моїх очах
бути чоловiком, а не пупсиком iз вмонтованою в спину пищалкою.
Коротше, я взагалi не знаю, як могло статися, що Яся приревнувала
Стогнєвiч до мене. Так, Стогнєвiч менi подобалася явно бiльше за Ясю, бо
була сильною i витривалою. Натомiсть я турбувалася про Ясю, нагадувала їй
теплiше кутатися i першiй давала їжу на стоянках. А Дафлiш, мудак такий, пiд
час переходiв раз по раз зупиняв мене (ми з двома старими друзями тупотiли
ледь попереду - без фанатизму, звiсно, бо в горах головне не темп, а
атмосфера, але якщо остаточно проїбати темп, атмосфера холодної глупої ночi
без мiсця для стоянки порадує мало) i влаштовував мiкроiстерику.
- Чого вони йдуть коло тебе?! Чого ошиваються спереду i подають тобi
руку через кожну коряжку? Там он Ясi треба помагати! На неї всiм плювати,
да?!
Я здивовано пiдiймаю брови, i Дафлiш розумiє: вiн воiстину охуїв.
- А ти там для чого, соколе мiй? - коли лiвий куток мого рота лiзе
вгору, нiчого хорошого вже не буде по дефолту. - Ти-то чого тут скачеш коло
мене й голосиш? А Стогнєвiч що там робить - хiба вона ще не посадила Ясю
собi на шию, хiба рюкзачок її в кишеню не поклала?
- Яка ти зла, Трiшо!
- Нормальна, Дафлiшу. Просто коли я кажу, що людинi не треба пертися в
гори, бо в неї для цього нi навичок, нi характеру, треба мене слухати. До
речi... Дивися, Дафлiшу, сам не розчаруй мене.
Вiн лякається i перестає нити. Але вже за якихось пiвгодини,
пiдслизнувшись на колодi, вiн падає у воду (бiдося - вода таки холодна,
всадитися на камiнцi таки боляче) i вибухає такою кiлькiстю матюкiв на
високих тонах, що мене пробиває на недоречну ржачку. Фу, Трiшо, встидно!
Десь уже ця iсторiя була... уже якийсь хлопчик верещав: "Етi йобаниє гори!
Ми все здесь здохнем!" Завалив тест горами. А потiм мене круто пiдставив.
Треба було й тут наперед думати, але iдiоти нiколи нiчого не вчаться, мда.
Зате Стогнєвiч пройшла мiй тест, хоч я його i не для неї планувала. Яся
рюмсала, подруга несла її рюкзак i пiдставляла плече, бо нещастя пiдвернуло
ногу. Її направду було шкода. Ще й моя мала сестра кудись зникла,