"Ирена Карпа. Bitches Get Everything (укр.) " - читать интересную книгу автора

розшукувати. Втiм, iнтуїцiя i Поваляєва рятують мене.
- This is the end, beautiful frie-e-end! - дурними голосами затягуємо
ми по дорозi. Потiм уже нiхто не в станi адекватно вiдтворити текст, усе
скидається на суцiльне дежа вю.
- Дiд Пана-а-ас is calling us! * - це вже моє соло.
______________
* Special thanks to Maxym Kucherenko from UNDERWOOD band.

Потiм у клубi, куди ми казна-як приперлися, ми казна-чого зустрiчаємо
Нiкiту i всiх iнших. Може, вони вже всi давно повмирали i я вслiд з ними,
тому-то все так легко?
- Iде ти лазiш?! - вiтає мене Нiкiта.
- Я замерз, як собака... - вiтає мене Дафлiш.
- Коли ми їдемо? - вiтає мене Соня.
- Торнберг, давай я куплю тобi пива? - ну от. Насправдi любить мене
одна Поваляєва. Вiд такої доброти я починаю плакати, мене вiдводять кудись у
куток, Нiкiта злиться i йде кудись iз кимось говорити на важливiшi теми.
- Почекайте, товаришу Гiтлер! - я раптом пiдриваюся i розумiю, що
просто зараз менi треба зробити щось дуже вагоме. Дати Нiкiтi в пику. Бо що
ж за на хуй?
Далi все пливе рапiдом: я бiжу, розштовхуючи натовп, туди, де зник
Нiкiта, мене хапають за руки, щипають i просять автографи, я чую далекi
голоси Сонi i Дафлiша, Поваляєва виграє в бiльярд, столи - усi, крiм
бiльярдного, - розлiтаються навсiбiч, я нарештi бачу Нiкiту, вiн п'є пиво,
пиво летить красивою кометою з довгим хвостом у бiк бару... я таки ненавиджу
цей клуб, цей повний вiдстiй, i за це зараз заплатить Нiкiта...
- Чьо, ващє с ума сашла? - Упс. Не встигла. Вiн ухопив мене за
зап'ястя. Пальцi як у краба. Кiстлявий, а сильний, зараза. Менi гiрко, гидко
i соромно. Довкола купа глядачiв.
- Поїхали складати речi, - врештi-решт кажу я, ковтаючи сльози. - Часу
до потяга лишилося понти.
- Якого потяга? Я нiкуди не їду.
- Я їду. А ключi вiд квартири у тебе. I завезти їх тобi я вже не
встигну. Так що давай.
Ми в таксi. Нiкiта спереду. Дафлiш, Соня i я позаду. Дафлiш Дивиться у
вiкно, Соня зиркає на мене трохи перелякано. Ну й очиська. Глибокi, як
шахти, вологi, як шахти, лякаючi, як шахти. Навiщо вона постриглася
сьогоднi? Зробила якесь зовсiм коротке каре. Такi зачiски чомусь завжди
додають вiку. Юнi дiвчатка стають схожими на пристаркуватих фемiнiсток. У
них нiби крупнiшають носи. Ну та годi вже. Соня все одно гарна. Навiть iз
таким червоним замерзлим носиком. Нiяк не оговтається вiд холоду, бiдося.

Нiкiта мовчить. Не оглянеться анi раз. Ракавой мущiн. Я просовую руку
Сонi за шию. Обiймаю її, пригортаю до себе, грiйся, Соню, нам не шкода.
Потроху починаю гладити. Її лице чимраз ближче. Я спершу обережно облизую їй
солонi вiї, глибоко вдихаю запах волосся, потiм пильно, з сантиметрової
вiдстанi, дивлюся їй в очi, все, ясна рiч, пливе i розпливається, я хапаю
губами її губи i спершу дуже нiжно, а вiдтак цiлком агресивно починаю її
цiлувати. Дивно, але переляк дiстала не вона, а Дафлiш. Саме переляк, а не
ревнощi чи щось таке. Соня була цiлком впевнена, хiба що разок зиркнула в