"Ирена Карпа. Bitches Get Everything (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Кгм... - прожувала я.
- Соня. - Уточнив Нiкiта.
- Нi. - Уточнила Соня.
- Можна тебе на секунду? - Нiкiта закипав.
Я здивовано пiдняла брови. Соня вийшла з кафе й за пiвхвилини
повернулася, знизуючи плечима, нiби запитально до мене.
- Якийсь псих.
- А то! - я пiдбадьорююче пiдморгую i цiлую Дафлiша в вухо.
- Менi треба дещо тобi розказати... - Соня винувато ховає очi.
- Давай. Не баїсь! - я цiлую Дафлiша в око. Нi, вона все-таки
наполягає, щоб тепер вже я вийшла з нею на вулицю, i там розповiдає про те,
що якось вночi вони познайомилися з Нiкiтою в i-нет-кафе, як потiм пiшли до
нього додому i проговорили до ранку, i нiчого такого не було, хiба що
поцiлунки, i що вiн їй подобається, але я також їй дуже подобаюся, i що вона
почувається винуватою.
- А це ж бо чого? - вже вкрай щиро дивуюся я.
- Ну... Не хочу ставати помiж вами.
Хо-хо.
- Слухай, - кажу, - Соню, та не парся ти так. Треба тобi мучачiк -
забирай з потрохами i здачi не треба. Може, хоч з башкою в нього краще
стане. Бо щось менi цi його нерви вже почали набридати. "Посмiхаємося,
посмiхаємося!" - ось що вiн менi тут весь фестиваль повторює. Типу, щоби всi
думали, нiби ми - iдеальна успiшна парочка i в нас усе зашибiсь, хоча
насправдi в нас зовсiм уже нема бабла, справи йдуть гiвняно - далi нiкуди, i
ми вiд щирого серця одне одного ненавидимо. А принагiдно щовечора пиздимося.
- Ого... - протягує Соня.
- Угу, - кажу я i чогось згадую, що це слово дуже любить Жадан. Нi,
все-таки яка смiшна iдея була сумiстити кiнофестиваль з лiтературним
хепенiнгом. Ну нiчо', письменники таки прикольнiшi за кiношникiв, це я
нещодавно для себе з'ясувала.
Показ вiдбувався без будь-якої реклами i - не брешу - на мiй фiльм
прийшло найбiльше людей. Нiчого не маю проти блокбас-терiв, що рекламуються
по глянсових журналах за пiвроку до початку їх прокату, тим бiльше проти
вузькопрофiльних iнтелектуальних замальовок, що ними так люблять
заморочуватися молодi режисери, але... Факт залишається фактом.
"Перламутрове Порно" зiбрало свого глядача, i глядач пiшов iз показу бiльш
нiж задоволеним. Я, правда, не повдягала на презентацiю всiєї тої
запланованої хуйнi, та й лiмузином всi днi фестивалю нам слугувало таксi,
але факт успiху в публiки, як уже сказано, залишається фактом. Хоча це й не
додало нам грошей, впевненостi у майбутньому чи гармонiї в стосунках. Ну що
ж, that's life.
- Ну пiшли, а то тут холодно... - Соня бере мене за руку i тягне до
кав'ярнi.
Вiдтак стає ще холоднiше. Всi розсмоктуються кудись по мiсту, а я
залишаюся разом з пледом, Поваляєвою i коньяком, з якого й почався цей
шматок розповiдi. В якийсь момент я розумiю, що ще трохи - i я проїбу свiй
потяг, бо вже вечорiє, а речi на iншому кiнцi мiста ще й не думали собi
пакуватися. Треба встигнути знайти Нiкiту та й узагалi всю нашу
гоп-компанiю, щоби з'ясувати, хто куди їде i хто де лишається. Зайве казати,
що в такому станi зрозумiти щось украй важко. Так само тяжко i когось