"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Пiрамiда (укр)" - читать интересную книгу автора

танцюватимуть прекраснi рабинi, чорнi, червонi, жовтi i бiлi... Отже, скажи,
що таке "реактор"? Поясни менi, що таке "пульт"?
Джогенра ледь помiтно посмiхнувся. Як такому темному i забобонному
чоловiковi пояснити, що свiт складається з мiкроскопiчних ядерних часток? I
що цi частки, якi не можна побачити у найдосконалiшi прилади, мають
величезну силу, яка може привести людину до справжньої величi або знищити
її? Хiба вiн збагне, що Земля - куля, а зiрки - мiрiади сонць? Як йому
доведеш, що на космiчному кораблi можна летiти на пошуки нових планет? Якщо
зрозумiє, хiба вiн сам не знищить цi знання? Адже вiрування у богiв i
знання - несумiснi. I коли люди оволодiють знаннями, грiзний Хейнебi-Ше-Тот
буде нiкому не потрiбен...
Але жрець зрозумiв мовчання Джогенри по-своєму. Його очi знову
заблищали люттю.
- Ти хочеш, щоб жерцi Ра вивищилися над жерцями Тота? - прохрипiв
вiн. - Але вони не врятують тебе! Чи говорив ти, що бiднi колись матимуть
все, а багатi втратять свої скарби i не матимуть нiчого?
- Я говорив людям, - сказав Джогенра, - що було б справедливо, коли б
хлiб їв той, хто його вирощує, а не той, хто грабує народ. I це правда! I
народ зробить так, бо вiн сильнiший, нiж купка грабiжникiв.
- Чи говорив ти, нiби фараон, життя, здоров'я, сила - не бог, а
звичайний смертний?
- А хiба ви самi не знаєте цього? - перепитав Джогенра. - Хiба не жерцi
спостерiгають за розтином трупiв i бальзамуванням "вiчно живих богiв" -
фараонiв?
- Замовкни! - жахнувся жрець. - Вiдповiдай тiльки "так" чи "нi". Чи
насмiлювався ти пiднiмати голос проти всевладних богiв?
- Так! - гордо пiдвiв голову Джогенра.
Хейнебi-Ше-Тот якусь хвилину мовчав, приголомшений цiєю нечуваною
зухвалiстю. Потiм вiн заговорив. Джогенра знав, що це - вирок.
- Тебе чекає страшна кара! Ти не тiльки образив великий дiм, ти завдав
величезної шкоди храмовi Тота, - голос його став повiльним i урочистим. - Ти
не помреш, коли тебе нещадно битимуть батогами i на рани сипатимуть пекучу
сiль. Ти не помреш, коли тобi не даватимуть нi їсти, нi пити, а воїни
сидiтимуть поруч i їстимуть соковитi фрукти. Ти не помреш, коли у тебе
вирвуть язик, випалять очi i вiдрiжуть вуха. Ти ще житимеш деякий час нiмий,
слiпий i глухий. I тiльки тодi тебе, живого, кинуть священним крокодилам...
Це була жорстока помста.
Але як пильно не вдивлявся жрець у смiливе обличчя Джогенри, вiн не
побачив на ньому нiяких ознак переляку або каяття. Джогенра мужньо зустрiв
свiй вирок.
- Ви можете знищити мене, - вигукнув вiн, - але вбити знання ви
неспроможнi! Разом зi своїм могутнiм спiльником - часом - знання змете i
жерцiв, i фараонiв.
Обличчя Хейнебi-Ше-Тота потворно скривилося.
- Ти помреш ранiше! - закричав вiн. - Така священна воля фараона!
Вiн тричi ляснув у долонi.
Воїни вбiгли пiд склепiння храму i оточили в'язня.
- Заберiть його, - вказав на Джогенру Хейнебi-Ше-Тот, - i виконайте
наказ фараона.