"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Пiрамiда (укр)" - читать интересную книгу автора

кинувся у хвилi.
Корабель уже лягав на велетенський схил небаченого валу.
Могутнiй потiк води пiдхопив Джогенру i винiс майже на самий гребiнь.
Останнє, що вiн побачив, було зелене днище судна, перекинутого хвилею...


Роздiл 6. "ТОЙ, ХТО ОБРАЗИВ ФАРАОНА"

Дужi воїни, озброєнi короткими бронзовими мечами, штовхнули Джогенру
пiд похмуре склепiння храму Тота. Вiн упав на гранiтнi плити. Ланцюги, що
скували його руки i ноги, задзвенiли. Воїни грубо схопили його за плечi,
рвонули угору i поставили на ноги перед Хейнебi-Ше-Тотом.
Начальник майстрiв непереможного бога знань сидiв в урочистому бiлому
вбраннi. Перед ним були розкладенi папiруси, якi Джогенра врятував пiд час
катастрофи. Морська сiль у багатьох мiсцях виїла дорогоцiннi рядки.
Три доби носили хвилi Джогенру. З уламкiв, що плавали в морi, вiн
злiпив щось подiбне до плоту i лежав на ньому знесилений. Спека вбивала його
тiло. Спрага сушила його. Тiльки на четверту добу море викинуло його на
берег.
А потiм було повернення на батькiвщину, де його схопили за наказом
фараона.
Воїни знову штовхнули Джогенру, намагаючись примусити його схилитися
перед верховним майстром. I знову Джогенра впав ниць, але не став на колiна.
Та жрець нiчим не виказав свого незадоволення.
- Облиште його, - наказав вiн.
Тiльки коли воїни вийшли з примiщення, його покинув удаваний спокiй.
Навiщо приборкувати свої справжнi почуття перед приреченим?..
- Ти порушив закони живого бога, Джогенро! - грiзно вигукнув вiн.
- Богiв немає! - твердо промовив Джогенра. - Знання вбивають богiв.
Очевидно, розмова вiдбувалася не вперше, бо жрець чудово зрозумiв його.
Вiн схилився над в'язнем i люто просичав:
- Краще б ти загинув тисячу разiв! Хай би знайшла тебе найлютiша
смерть! Краще б ти повернувся божевiльним, нiж непокiрним! Краще б ти не
виконав наказу фараона!
У запалi Хейнебi-Ше-Тот навiть забув додати обов'язковi титули "великий
дiм, життя, здоров'я, сила". Але ось вiн заспокоївся i зручно вмостився на
лавi. Настрiй його змiнився, коли погляд упав на купку папiрусiв.
- Ти сам знаєш, Джогенро, я покладав на тебе великi надiї, - неголосно,
наче сам до себе, промовив вiн. - Нелегко було послати тебе до Синiв Неба.
Але я боровся за тебе, бо вiрив, що ти незрiвнянно пiднесеш могутнiсть храму
Тота. Я сподiвався, що ти вiдкриєш знання тiльки майстрам Носатого, якi
стали б справжнiми володарями над смертними. Але ти посiяв серед чернi
руйнiвнi знання, якi, наче шашiль, пiдточують вiковiчний стовбур влади. I
тому тебе необхiдно знищити!
Жрець змовк, щоб Джогенра глибше усвiдомив свою приреченiсть. Людина
стає м'якою, як рiчковий мул священного Нiлу, коли її готують до зустрiчi з
богом смертi Анубiсом.
- Але ти можеш пом'якшити собi кару, - знову почав вiн. - Якщо ти
повернеш те, що взяло море, кат обере тобi найлегшу смерть. Ти навiки заснеш
серед пахощiв квiтiв, а коли засинатимеш, перед тобою, як у казцi,