"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Пiрамiда (укр)" - читать интересную книгу автора

вiдштовхнули корабель.
Туго напнулося велике прямокутне вiтрило, на якому охрою було
намальовано кошлате сонце.
Корабель повiльно пiшов у море, назустрiч зеленим хвилям.
Попiл i порох сипалися з неба.
Швидко сутенiло.
Гребцi всi разом грудьми припадали до весел, допомагаючи неповороткому
кораблевi долати незлiченнi хвилi.
Джогенра, загорнувшись у теплий вовняний плащ, стояв на кормi, спершися
на рiзьблену голову неiснуючого птаха. Вiн дивився туди, де зникав у пiтьмi
пiнявий слiд корабля, туди, де залишився палаючий острiв.
Про що думав вiн?
Можливо, про незрiвнянну нi з чим подорож серед зiрок, у яку незабаром
вирушать його новi друзi. Можливо, про небезпечну зустрiч iз пiдступними i
хитрими жерцями. Можливо, про незвичайну долю свою, яка знову вела його у
невiдоме.
Дорогий вантаж вiз цей останнiй корабель.
Не злитки золота, не глеки з коштовними камiнцями, не дужих рабiв i не
рiдкiсних звiрiв навантажили на нього. Тут були папiруси, в якi Джогенра
вклав усi свої знання. Кожен папiрус дбайливо згорнуто i перев'язано
стрiчкою. Але найцiннiший з них, у якому докладно описано парему, вiн
зберiгав на грудях, щоб не загубити свiй найрiдкiснiший скарб.
Керманич заспiвав старовинну пiсню про батькiвщину, про її родючi лани,
про божественну Хапi, яка породжує життя. Його високий голос дзвенiв, наче
туга струна.
Джогенра мимоволi посмiхнувся: в народнiй пiснi не знайшлося i слова
про фараона, неподiльного володаря країни.
Спокiйний погляд Джогенри поринав удалечiнь.
I раптом сiрий обрiй спалахнув вогнями. Слiпучi пасма полум'я
звихрилися високо в небо, освiтлюючи червоним свiтлом нiчне море.
Керманич обiрвав пiсню i втратив вiд несподiванки кермо.
Веслярi злякано пiдвели голови.
Гiгантська хвиля пiднялася на обрiї. Вона рухалася навальне, заступаючи
небо. Обганяючи її, до судна докотився звук вибуху, боляче врiзався у вуха.
Джогенра побачив, як з керманичевого вуха збiг по щоцi чорний струмочок
кровi.
Могутня повiтряна хвиля вдарила в корабель i зiрвала парус.
Джогенра зрозумiв.
- Загинув! - прошепотiв вiн. - Оваа мав рацiю - острiв поглине океан...
Водяна стiна навальне наздоганяла корабель, високо здiймаючи свою важку
спину. Темна i похмура, вона невблаганно наближалася до судна. Ще мить - i
вона розчавить його.
Джогенра швидко глянув на корабель.
Негри з жахом дивилися на багряний гребiнь хвилi.
Керманич, зцiпивши зуби, марно намагався повернути корабель назустрiч
велетенському валу.
Майстер паруса сидiв навпочiпки бiля поламаної щогли i, обхопивши у
розпачi голову, механiчно погойдувався.
Корабель був приречений.
Джогенра схопив великий уламок щогли i, притиснувши його до себе,