"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу автора

- А я? - обурено запитав дiд. - А хто ж я тодi? Чи знаєш ти, скiльки
чудових i гарних казок складено про мене особисто? Я й сам до пуття цього не
вiдаю, бо нiколи не був хвальком i не рахував оповiдок про себе. Може, їх
складено сто, а можливо, й тисячу! Тож запам'ятай надалi: люди нiколи не
любили й понинi не люблять брехнi i язикатих носiїв цього зла. Недарма мудрi
кажуть: брехнею свiт обiйдеш та назад не повернешся. Тому-то брехуни завжди
заприсягаються усiма лихами, нiбито вони кажуть правду, саму правду i нiчого
iншого, окрiм правди. Як ото ти, коли галасував: "Щоб менi на цьому мiсцi
провалитися!" Так уже вiддавна повелося. Але з тобою станеться iнакше.
I дiд холодним, як могила, голосом передрiк:
- Якщо ти брехатимеш i надалi, з тобою трапиться саме те лихо, яке ти
насмiлишся покликати на самого себе. I нiщо не порятує тебе, а тiльки щира
правда. А щоб врятуватися, багато не треба: просто визнати перед усiма без
винятку друзями, яким ти наплiв побрехеньок, що все те - твої власнi
вигадки. Зваж - перед усiма! Бо коли хоч перед одним будеш критися, то вiд
порятунку будеш так само далеко, коли б ти й перед жодним не повинився.
Пам'ятай: брехня i правда у парi не ходять, а в парi йдуть неправда з
кривдою. Прощавай, мiй юний друже. Будь щирим. Я сказав!
Дiд пiднявся з лави i зник...
Але якби вiн зник якимось незбагненним i незрозумiлим чином, усе було б
ясно i зрозумiло. Шкода тiльки, що тодi не було б цiєї вельми правдивої i
повчальної iсторiї. Ну, про що було б писати, якби вiн раптом перетворився
на кущ троянди? Або зав'юнився димом i сховався пiд корок старезної,
позеленiлої вiд часу пляшки з магiчною печаткою великого джина i видатного
чаклуна, самого Абу-iбн-Гасана-iбн-Хасана-iбн-Касана-iбн-Хамiда? Або просто
i природно розтанув собi у прозорому, хрусткому повiтрi?
Усе було б ясно одразу: дiд справдi чаклун! Павлусевi нiчого iншого не
лишалося б, як його послухатись. А так що вийшло?
Старий зник у найдивовижнiший i найнеприроднiший, як на чаклуна,
спосiб. Вiн пiднявся з лави i, важко длубаючи асфальт мiцним сукуватим
цiпком, пiшов собi. А потiм звернув за рiг високого дев'ятиповерхового житла
i аж тодi лише геть зник з очей.
Ну, хто ж пiсля цього повiрив би, що вiн справжнiй i непiдробний
чаклун? Може, хтось би i повiрив, а тiльки не Павлусь. Бачили ми таких
чаклунiв! Х-ха! I ще ха-ха!..


Роздiл 3,
в якому оповiдається про важке
полювання на метеликiв

Того ж дня, на першому уроцi, який, власне, не був уроком, бо всi
складали вчительцi Ларисi Юрiївнi звiт про лiтнi звитяги, з'ясувалося
неймовiрне. Про це тiльки й мови було на малих перервах i, само собою, на
великiй. Виявляється, полювання на чорних пантер, хижих антарктичних
кашалотiв, зажерливих нiльських крокодилiв i дужих африканських левiв - нiщо
у порiвняннi з полюванням на метеликiв. Це була така дивина, що аж Лариса
Юрiївна здивувалася. Вiдтак, коротко, саму суть цих розмов i я розповiм, бо
iнакше не буде зрозумiлим, чому Павлусь наважився провалитися пiд землю.
Ось вона, ця суть: