"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу авторавони вiд надмiрного подиву не впали з носа.
- А дуже просто, - спокiйно вiдповiв дiд. - Рiч у тiм, що за фахом я чаклун, спецiалiзований по класу добрих i корисних дiянь. А навчав мене великий чародiй, уславлений дивовижним чарiвництвом джин, Великий Маг Сходу i Заходу, Володар Чотирьох Стихiй Пiвночi та Пiвдня, сам Абу-iбн-Гасан-iбн-Хасан-iбн-Касан-iбн-Хамiд, як по-стародавньому - казково вмiлий i легендарно неперевершений фахiвець, а як по-сучасному - всесвiтньовiдомий генiальний корифей i академiк. Он воно як! Павлусь тiльки ошелешено клiпав очима. Вiн до того захопився, що аж забув про морозиво, i воно тихенько капало на асфальт, збираючись у висококалорiйну, вельми поживну бiлу калюжу. - Атож, я чаклун та ще й неабиякої квалiфiкацiї! - вiв далi сивий вихованець стародавньої школи джинiв. - Щоправда, я дуже старий чаклун, такий старий, що iще в доiсторичну минувшину, коли єгипетськi фараони ще й не мрiяли про будiвництво пiрамiд, за вислугою рокiв вийшов на пенсiю, бо своєю некорисливою i сумлiнною працею на благо людей заробив собi спокiй та вiдпочинок. - Та не може цього бути! - знову не втерпiв Павлусь. - Чому ж? - заперечив дiд. - Я з вiдзнакою закiнчив середню школу добрих чаклунiв, бо жодного разу не скористався з пiдказок. А менi й пiдказувати не було потреби, бо я вiльно мiг би читати найлiпшi вiдповiдi колег-вiдмiнникiв, якi вони тримали напоготовi подумки. Я б зневажав самого себе, якби принизився до ганебного животiння за рахунок чужих думок i знань, хоч як би менi хотiлося задурно заробити п'ятiрку. А через це я й сам зробився круглим вiдмiнником, i мiй портрет щороку прикрашав чарiвну шкiльну учбового закладу менi дали золоту медаль. - Здорово, - мимоволi прохопився Павлусь. - Ще б пак! - не перечив старий. - А коли я закiнчив школу, то у всеозброєннi найновiтнiших чаклунських знань став на трудову вахту, аби з честю виконувати i перевиконувати свої почеснi завдання та зобов'язання. А знання - то сила! Я карав жадiбних i лихих багатiїв, майстерно перетворюючи їхнє золото на сухе листя, вiд чого вони буквально аж казилися i в розумовому потьмареннi дичавiли. А ще я здiймав на синьому морi жахнi чорнi шторми та урагани, коли до мирних берегiв пливли чужi ворожi кораблi, по самi вiнця навантаженi лихом, горем i злиднями, а також важкими ланцюгами для поневолених. Я лив у посуху на лани бiдних селян дощi i клав у їхню виснажену землю мiнеральнi добрива, бо за давнини робiтники i селяни таких дивних див ще не вмiли робити... Що, цiкаво? - Атож, нiколи таких чудних казок не чув! - Яка ж це казка? От коли вивчатимеш стародавню iсторiю, то сам переконаєшся, що я казав тобi чистiсiньку правду. Iсторичних прикладiв доволi... Старий на хвильку замислився, нiби гортав подумки цупкi сторiнки пожовклого вiд часу пергаменту з власними анкетними даними та автобiографiєю. А потому врочисто докинув: - I от на схилi рокiв я поклав собi зробити ще одне добре дiло - привчити тебе казати правду, саму правду i нiчого iншого, крiм правди. - Кепкуєте! - не повiрив Павлусь. - Чаклуни бувають тiльки в казках, а насправдi нiяких чаклунiв нема... |
|
|