"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу автора

вони вiд надмiрного подиву не впали з носа.
- А дуже просто, - спокiйно вiдповiв дiд. - Рiч у тiм, що за фахом я
чаклун, спецiалiзований по класу добрих i корисних дiянь. А навчав мене
великий чародiй, уславлений дивовижним чарiвництвом джин, Великий Маг Сходу
i Заходу, Володар Чотирьох Стихiй Пiвночi та Пiвдня, сам
Абу-iбн-Гасан-iбн-Хасан-iбн-Касан-iбн-Хамiд, як по-стародавньому - казково
вмiлий i легендарно неперевершений фахiвець, а як по-сучасному -
всесвiтньовiдомий генiальний корифей i академiк. Он воно як!
Павлусь тiльки ошелешено клiпав очима. Вiн до того захопився, що аж
забув про морозиво, i воно тихенько капало на асфальт, збираючись у
висококалорiйну, вельми поживну бiлу калюжу.
- Атож, я чаклун та ще й неабиякої квалiфiкацiї! - вiв далi сивий
вихованець стародавньої школи джинiв. - Щоправда, я дуже старий чаклун,
такий старий, що iще в доiсторичну минувшину, коли єгипетськi фараони ще й
не мрiяли про будiвництво пiрамiд, за вислугою рокiв вийшов на пенсiю, бо
своєю некорисливою i сумлiнною працею на благо людей заробив собi спокiй та
вiдпочинок.
- Та не може цього бути! - знову не втерпiв Павлусь.
- Чому ж? - заперечив дiд. - Я з вiдзнакою закiнчив середню школу
добрих чаклунiв, бо жодного разу не скористався з пiдказок. А менi й
пiдказувати не було потреби, бо я вiльно мiг би читати найлiпшi вiдповiдi
колег-вiдмiнникiв, якi вони тримали напоготовi подумки. Я б зневажав самого
себе, якби принизився до ганебного животiння за рахунок чужих думок i знань,
хоч як би менi хотiлося задурно заробити п'ятiрку. А через це я й сам
зробився круглим вiдмiнником, i мiй портрет щороку прикрашав чарiвну шкiльну
Дошку пошани. Я одержував грамоти, а по закiнченнi цього своєрiдного
учбового закладу менi дали золоту медаль.
- Здорово, - мимоволi прохопився Павлусь.
- Ще б пак! - не перечив старий. - А коли я закiнчив школу, то у
всеозброєннi найновiтнiших чаклунських знань став на трудову вахту, аби з
честю виконувати i перевиконувати свої почеснi завдання та зобов'язання. А
знання - то сила! Я карав жадiбних i лихих багатiїв, майстерно перетворюючи
їхнє золото на сухе листя, вiд чого вони буквально аж казилися i в
розумовому потьмареннi дичавiли. А ще я здiймав на синьому морi жахнi чорнi
шторми та урагани, коли до мирних берегiв пливли чужi ворожi кораблi, по
самi вiнця навантаженi лихом, горем i злиднями, а також важкими ланцюгами
для поневолених. Я лив у посуху на лани бiдних селян дощi i клав у їхню
виснажену землю мiнеральнi добрива, бо за давнини робiтники i селяни таких
дивних див ще не вмiли робити... Що, цiкаво?
- Атож, нiколи таких чудних казок не чув!
- Яка ж це казка? От коли вивчатимеш стародавню iсторiю, то сам
переконаєшся, що я казав тобi чистiсiньку правду. Iсторичних прикладiв
доволi...
Старий на хвильку замислився, нiби гортав подумки цупкi сторiнки
пожовклого вiд часу пергаменту з власними анкетними даними та
автобiографiєю. А потому врочисто докинув:
- I от на схилi рокiв я поклав собi зробити ще одне добре дiло -
привчити тебе казати правду, саму правду i нiчого iншого, крiм правди.
- Кепкуєте! - не повiрив Павлусь. - Чаклуни бувають тiльки в казках, а
насправдi нiяких чаклунiв нема...