"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора А далi все вже було просто. Ми з Азимутом спритно загнуздали комету, я
вiдгвинтив вiд коробки антену, щоб про всяк випадок мати батiг, i полетiли ми до Сонячної системи - тiльки зоряна курява здiйнялася. Куди там стародавнiм вiзникам! - Агей, баский! Азимут у три пальцi свистить, антена лунко ляскає, а душа радiє... Тим часом на Землi усi астрономи переполошилися. Помiтили-таки у свої небеснi окуляри, що якась комета нi сiло нi впало звернула з свого вiковiчного шляху i невблаганно прямує просто до Землi. Звичайно, газетярi здiйняли бучу, всiх наполохали, почали науково-фантастичнi жахи писати про зiткнення Землi з кометою. Такого переляку не було навiть 1910 року, коли наша планета пройшла крiзь розкiшний хвiст комети Галлея. I 1927 року менше панiкували, а тодi Земля майже впритул (якщо дивитися в астрономiчному масштабi) пройшла повз комету Понса-Вiннеке. А я навiть не можу людство заспокоїти, бо геть усi дроти, навiть вiд передавача, пiшли на вуздечку. Ще й з антени, як ви знаєте, я змайстрував собi батiг. - Що робити, Азимуте? - питаю я свого вiрного штурмана. - А що тут удiєш? - цiлком слушно вiдповiдає вiн. - Розстрiляє нас людство термоядерними боєголовками... - Не журися, хлопче, - обiцяю я йому, хоч сам у цю обiцянку анiтрохи не вiрю, - якусь сигналiзацiю знайдемо! - Тiльки i залишилося тiєї сигналiзацiї, - зiтхав вiн, - що пiдморгувати один одному... рiшення, але навiть не звернув на нього уваги. Якби не моя пильнiсть, вiд нас не залишилося б i пороху. Тiльки-но Азимут мовив про єдину нашу сигналiзацiю, як я пригадав вогненне око комети. А його ж добре у телескопи видно! Я негайно вилiз кометi на голову i почав то загулювати, то вiдгулювати їй гаряче око. Крапка-тире, тире-крапка... Словом, усiм вiдомою морзянкою я вибив таку депешу: "ЛЮДИ, ЗАСПОКОЙТЕСЯ! ЦЕ Я - КАПIТАН НЕБРЕХА. А КОМЕТУ Я ПОСТАВЛЮ НА ПОСТIЙНУ ОРБIТУ НАВКОЛО ЗЕМЛI. ВОНА МЕНЕ СЛУХАЄТЬСЯ". Так от. Жаль, ви не бачили того феєричного видовища у небi, коли комету виведено на постiйну орбiту i зроблено другим природним супутником Землi, її рiзноколiрний хвiст укрив усе небо! Щоночi на землю падали зорянi дощi! Та що там дощi - водоспади! В жоднiй країнi не було такої людини, яка б не милувалася на це фантастичне видовисько. А ми з Азимутом те тiльки й робили, що давали iнтерв'ю i досхочу фотографувалися в газети та журнали... Капiтан Небреха замовк, замрiяно дивлячись на темно-синє вечорове небо, на якому де-не-де вже зайнялися далекi зiрки. Люлька у нього давно згасла, але вiн уперше, як ми познайомилися, забув її витрусити. - На жаль, усi цi розкошi недовго прикрашали небо, - сумовито зiтхнув капiтан. - I, знаєте, комета сама була в усьому винна. Їй, бачте, так сподобалася загальна пошанiвка, що вона блокувала своїми силовими полями всi |
|
|