"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

А далi все вже було просто. Ми з Азимутом спритно загнуздали комету, я
вiдгвинтив вiд коробки антену, щоб про всяк випадок мати батiг, i полетiли
ми до Сонячної системи - тiльки зоряна курява здiйнялася. Куди там
стародавнiм вiзникам!
- Агей, баский!
Азимут у три пальцi свистить, антена лунко ляскає, а душа радiє...
Тим часом на Землi усi астрономи переполошилися. Помiтили-таки у свої
небеснi окуляри, що якась комета нi сiло нi впало звернула з свого
вiковiчного шляху i невблаганно прямує просто до Землi.
Звичайно, газетярi здiйняли бучу, всiх наполохали, почали
науково-фантастичнi жахи писати про зiткнення Землi з кометою. Такого
переляку не було навiть 1910 року, коли наша планета пройшла крiзь розкiшний
хвiст комети Галлея. I 1927 року менше панiкували, а тодi Земля майже
впритул (якщо дивитися в астрономiчному масштабi) пройшла повз комету
Понса-Вiннеке.
А я навiть не можу людство заспокоїти, бо геть усi дроти, навiть вiд
передавача, пiшли на вуздечку. Ще й з антени, як ви знаєте, я змайстрував
собi батiг.
- Що робити, Азимуте? - питаю я свого вiрного штурмана.
- А що тут удiєш? - цiлком слушно вiдповiдає вiн. - Розстрiляє нас
людство термоядерними боєголовками...
- Не журися, хлопче, - обiцяю я йому, хоч сам у цю обiцянку анiтрохи не
вiрю, - якусь сигналiзацiю знайдемо!
- Тiльки i залишилося тiєї сигналiзацiї, - зiтхав вiн, - що
пiдморгувати один одному...
Що тiльки з людиною робить розпач! Таж Азимут знайшов правильне
рiшення, але навiть не звернув на нього уваги. Якби не моя пильнiсть, вiд
нас не залишилося б i пороху.
Тiльки-но Азимут мовив про єдину нашу сигналiзацiю, як я пригадав
вогненне око комети. А його ж добре у телескопи видно! Я негайно вилiз
кометi на голову i почав то загулювати, то вiдгулювати їй гаряче око.
Крапка-тире, тире-крапка... Словом, усiм вiдомою морзянкою я вибив таку
депешу:

"ЛЮДИ, ЗАСПОКОЙТЕСЯ! ЦЕ Я - КАПIТАН НЕБРЕХА. А КОМЕТУ Я ПОСТАВЛЮ НА
ПОСТIЙНУ ОРБIТУ НАВКОЛО ЗЕМЛI. ВОНА МЕНЕ СЛУХАЄТЬСЯ".

Так от. Жаль, ви не бачили того феєричного видовища у небi, коли комету
виведено на постiйну орбiту i зроблено другим природним супутником Землi, її
рiзноколiрний хвiст укрив усе небо! Щоночi на землю падали зорянi дощi! Та
що там дощi - водоспади! В жоднiй країнi не було такої людини, яка б не
милувалася на це фантастичне видовисько.
А ми з Азимутом те тiльки й робили, що давали iнтерв'ю i досхочу
фотографувалися в газети та журнали...
Капiтан Небреха замовк, замрiяно дивлячись на темно-синє вечорове небо,
на якому де-не-де вже зайнялися далекi зiрки. Люлька у нього давно згасла,
але вiн уперше, як ми познайомилися, забув її витрусити.
- На жаль, усi цi розкошi недовго прикрашали небо, - сумовито зiтхнув
капiтан. - I, знаєте, комета сама була в усьому винна. Їй, бачте, так
сподобалася загальна пошанiвка, що вона блокувала своїми силовими полями всi