"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

Та я вже звик до неодмiнних тютюнових антрактiв i терпляче чекав, коли
Небреха сховається за димовою завiсою.
Тiльки тодi вiн почав свою чергову дивовижну розповiдь.
- Це певно, якби я вагався хоч секунду, ми б зараз не знали багатьох
речей, не знали б навiть такої дрiбнички, звiдки узявся Мiсяць...
Ви ще пам'ятаєте, як несподiвано ми з Азимутом стартували з планети
стрибунцiв?
Стартувати стартували, а запасiв палива не поповнили. А скiльки
витрачається палива на стартi, ви й самi добре знаєте, розповiдати вам про
це нема чого.
Словом, нi сiло нi впало, а ми опинилися у глухому закутку космосу з
майже порожнiми баками.
На допомогу годi було сподiватися, бо нiхто з наших шукачiв пригод у
тих краях ще нiколи не мандрував, а найближча зоряна траса пролягала на
вiдстанi кiлькох свiтлових рокiв. Адже ми поверталися з першої
навкологалактичної подорожi!
Нам загрожувала моторошна перспектива стати i першими у свiтi
космiчними робiнзонами. Добре, коли нам пощастить знайти теплу, багату на
кисень планету. А як доведеться викидатися на гострi скелi задубiлого вiд
холоду астероїда? Бр-р!
Азимут зовсiм скис i дивився на мене з доброзичливiстю людожера.
Ну, я людина щедра, поклав перед ним добрячий оберемок хлорели, сам сiв
перед грубкою, запалив люльку i замислився.
Що було робити? Головне, не полошитися, це ясно. Розумна людина,
особливо така досвiдчена, як я, завжди знайде раду. Та зараз ми
вскочили-таки у виняткову халепу.
Азимутовi що? Вiн сидить собi i хрумтить хлорелою, а менi треба
вирiшувати. Викурив я одну люльку, двi, три, а в головi порожнеча, як у
просторi, що звiдусiль оточував нас.
Ранок покаже, нарештi надумав я i полiз на гамак трохи спочити. Тiльки
заплющив очi, як Азимут почав галасувати:
- Комета! Комета!
- Де комета? Яка комета? - крiзь сон запитую я.
- Малогабаритна комета майже з паралельним коробцi курсом!
I тут мене наче електричним струмом штрикнуло. Комета! Майже з
паралельним курсом! Ось хто вивезе нас з бiди!
За хвилину я вже сидiв бiля окуляра телескопа, а мiй штурман гарячкове
обдирав у коробцi усi дроти. Я йому навiть свiй пасок вiддав - ще дроту не
вистачить на вуздечку. Комета не кiнь, її так просто не загнуздаєш...
А комета, скажу я вам, трапилася напрочуд гарна! Око вогнем горить,
грива i хвiст усiма кольорами сонячного спектра виграють. Така красуня, а в
чубчик ще срiбнi зiрки вплетенi. I, головне, хода добра!
Милуюся я нею, а сам Азимута кваплю:
- Швидше! Швидше, тисяча астероїдiв i сто штучних супутникiв!
А його й квапити не треба, старається хлопець, як стародавньоiндiйське
шестируке божество. Руки у нього аж танцюють.
Нарештi вiн упорав свою роботу, i можна було починати складний маневр,
аби вправно загнуздати досi не приборкану комету.
- Ввiмкнути двигуни з правого борту! - хрипким вiд хвилювання голосом
наказав я. - Чергою, вогонь!