"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

комiр.
- Капiтане, - радiсно визнав мiй вiдданий штурман, - з вами не
пропадеш!
Що йому на це заперечиш? I яке я маю моральне право заперечувати?
Воно справдi, в яких тiльки тарапатах ми не бували, я з будь-якої
халепи завжди витягав його живого i здорового.
Та, якщо добре подумати, i промовець-стрибунець прийшов цiлком
тотожного висновку. Вiн одразу ж побачив, що мiй саморобний трамплiн тамує у
собi величезнi можливостi i врятує населення планети вiд спортивної
деградацiї i духовного занепаду. Адже отi транспланетнi гойдалки не
вирiшували проблеми i за пiвроку всiм би набридли...
...З усього було видно, що капiтан Небреха вже щасливо вибрався з дiри
i не хоче туди повертатися. Але я вже звик повертати його розповiдь у
потрiбному менi напрямку.
От i зараз я не посоромився запитати:
- Одного не розумiю, звiдки ж узявся значок заслуженого тренера? Кого
ви там тренували?
Мить якусь капiтан Небреха не мiг збагнути мого запитання. Видно, досi
в його думках панувала транспланетна наскрiзна дiрка.
Та коли вiн розпалив свою люльку, то пригадав, з чого почав розповiдь.
- Коли ми стартували, - мiж двома затяжками недбало пояснив вiн, - до
багажника коробки встиг причепитися один юний молодець-стрибунець. I що б ви
думали? Вiн стрибнув на свою планету з висоти свiтлової пiвсекунди i таким
робом перегорнув ще одну славну сторiнку в iсторiї стрибунцiв. Завдяки менi
на планетi з'явився перший у Всесвiтi свiтловий чемпiон! Потiм з якоюсь
оказiєю мiй друг капiтан Козир привiз менi оцей значок. А хiба ви вважаєте,
що стрибунцi переоцiнили мої заслуги перед їхньою iсторiєю?


Розповiдь шоста. У ЧАСИ КОМЕТИ

- Ви бачили у мене на столi чорний камiнь? - якось запитав мене капiтан
далекого мiжзоряного плавання Небреха, коли ми фарбували в ошатний бiлий
колiр його мiнiатюрну яхту. - Маленький такий камiнець, але дуже важкий.
Вранцi я з ним займаюся гiмнастикою по радiо, а вдень вiн менi править за
надiйний прес.
Зрозумiло, я одразу пригадав, що й справдi капiтан завжди притискав
свої папери чорною, як нiч, каменюкою. Я й гадки не мав, що ця звичайна для
жителя Чорноморського узбережжя рiч є нiмим свiдком якоїсь незвичайної
подiї.
- Це все, що залишилося вiд другого природного супутника Землi, -
задумливо мовив капiтан.
- Другого природного супутника? - здивовано перепитав я, впевнений, що
не дочув.
- Атож. Другого природного супутника Землi! - ще раз пiдкреслив Небреха
i багатозначно додав: - Якби свого часу я вагався хоч секунду, людство й
досi не з'ясувало б таємницi походження пiвнiчного сяйва, а я зараз не
чепурив би свою яхту, а ловив дрижаки на якомусь незайманому астероїдi...
Капiтан Небреха замовк, кинув у вiдерце з фарбою квачики i витяг з
кишенi свою прокурену люльку.