"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

немовлята вискакували з колисок i рук батькiв, школярi вiдчайдушне стрибали
з дахiв шкiл i найвищих дерев (особливо, коли їх ганяли сторожi), а закоханi
кидалися з висячих мостiв у страшнi ущелини i прiрви. Альпiнiзм на цiй
дивнiй планетi поширився лише тому, що найсмiливiшим рекордсменам
сподобалося стрибати зi снiгових вершин. I хоч якi це були небезпечнi
вправи, iсторiя планети стрибунцiв не знала жодного нещасного випадку.
А стрибали тубiльцi з неперевершеною майстернiстю. Для них не було
бiльшої втiхи, як летiти, щоб захоплювало дух. У нас, на Землi, це
тривожно-солодке вiдчуття можна зазнати хiба що увi снi, та й то замолоду.
Але настав на планетi такий час, коли навiть найбiльшi вершини були
вздовж i впоперек обстрибанi. Поступ на планетi сповiльнено. Занепала колись
висока культура стрибкiв i вiльних польотiв. Та хiба iнакше могло бути? У
стрибунцiв згас спортивний iнтерес, бо у них уже не залишилося шляхiв до
нових перемог i досягнень.
Тодi й виникла зухвала думка продовбати наскрiзь багатостраждальну
планету i влаштувати у транспланетнiй дiрцi аеродинамiчнi перегони.
- Але це ще не все! - захлинався мiй тренований супутник. - Сонце щастя
зiйшло над планетою! Сталося те, про що ми не насмiлювалися й мрiяти! У день
вiдкриття транспланетної дiрки прилiтаєте ви i щиро даруєте нам свiй
генiальний винахiд! Цей iсторичний день започаткував нову добу i буде
золотими лiтерами записаний на скрижалях iсторiї!
- Який ще винахiд? - нiяк не мiг второпати я.
- О, ваша скромнiсть тiльки пiдкреслює щедрiсть вашої думки! - з
притаманною йому справедливiстю вiдзначив мiй супутник. - Ваш прилад, який
ви з проникливiстю чудотворця змайстрували з колоди i дошки, вiдкриває перед
вдячними стрибунцями новi, ще нiколи не баченi обрiї i дає безмежнi
можливостi вдосконалювати спортивну майстернiсть! Ось чому ми, стрибунцi,
одностайно довiрили вашому молодому супутниковi, який наочно
продемонстрував, як користуватися чудовим приладом, високу честь першому
вiдкрити тиждень безперервного аерообкачування нашої дiри...
Тиждень!
Я вiдчув, що у мене замакiтрилось у головi. Та якщо ми з Азимутом
обкачуватимемо цю дiру тиждень, то в iсторiї планети станеться перший
нещасний випадок!
А стрибунцi летять, заплющивши очi, i муркочуть вiд задоволення. Нiчого
не бачать, нiчого не чують, гойдаються в шаленому темпi з одного континенту
на другий. Ну, я й пiшов по них, як по шпалах, шукати Азимута. А що менi
було робити?
Коли бачу, гуркоче вiн назустрiч. Обличчя перелякане, очi наполоханi,
на чолi блищать краплi поту.
Я помiняв курс на сто вiсiмдесят градусiв, спритно взяв свого штурмана
на абордаж i заспокоюю його як можу:
- Ти, хлопче, не журись, не впадай у розпач, якщо вже впав у цю дiру.
Все якось уладнається. Головне, вилiзти нам на поверхню i дiстатися до
коробки...
- Виберешся тут, коли зачепитися нема за що, - мало не плаче вiн.
I тут мене наче осяяло.
- Слухай, - шепочу йому я, - а ми ж з тобою зчепилися! То давай
чiплятися один за одного i далi! Зробимо так. Коли вилетимо в отвiр, де
стоїть наша коробка, ти мене пiдсадиш угору, а я тебе витягну з цiєї дiри за