"Юрiй Ячейкiн. Слiдство веде прокуратор" - читать интересную книгу автора

там жалюгiдною зграсю храмових гендлярiв? Е, нi, цього не можна собi
дозволити, iнакше навiть у власних очах не заслугусш нiчого iншого, окрiм
зневаги.
Випадок дав йому ключ до всiсу справи з податками. Як тим ключем
скористатися, залежить виключно вiд нього самого. Вiн не може й надалi
лишати безкарними знахабнiлих злочинцiв, якi глумливо порушують iмперськi
податковi закони буквально пiд носом легiонерiв з Вежi Антонiя. Нi, цього
разу вiн, прокуратор Понтiй Пiлат, мусить будь-що до них дiстатися.
- Будемо дiяти! - рiшуче ляснув вiн долонею по мармуровому столу.
Слiдчий Луцiй Галл споважнiв.
- Нам багато не треба, - вiв далi прокуратор. - Нам потрiбна зачiпка,
причiпка, гачок, щоб пiдловити храмову рибину. Припустимо, Iсус
вiдкараскасться вiд звинувачення в пограбуваннi. То й що? Скажу бiльше:
без позову потерпiлих ми й не будемо звинувачувати його в цьому. Нема
позову - нема злочину!
Луцiй Галл схвально хитнув головою.
- Але хiба ми не можемо притягти його до вiдповiдальностi за
бешкетування в громадському i до того ж "святому" мiсцi? Адже точно
зафiксовано i засвiдчено, що саме вiн спричинився до "сутички в храмi" -
назвемо цю подiю так. Тобi зрозумiлий хiд моух думок, Луцiю?
- Ще б пак, патроне! Щоб вiдвести вiд себе звинувачення, вiн буде
змушений звинувачувати храмових павукiв. Мовляв, це вони його спровокували
своум шахраюванням.
- Правильно, Лупiю! Клубочок i почне розкручуватись. А ми ниточку
потягнем легесенько, нiжно, не смикаючи, щоб, бува, не обiрвалася...
Клянуся Юпiтером, цього разу ми не вiдступимо!
- А! - одразу пожвавiшав Луцiй Галл. - Чи не час покликати Веселого
Германа?
- Хiба вiн тут?
- Так, у передпокоу. Я прихопив його з собою. Про всяк випадок...
- Ну й хитрун ти, Луцiю! Виходить, ти вiд початку сам сподiвався, що ми
почнемо розшук?
- Та я вже трохи знаю вашу вперту вдачу, патроне. Окрiм того, розшук
нiколи не зашкодить - щось та з'ясовусться.
- Тодi клич Веселого Германа!
Цей рудоволосий гiгант з добродушним обличчям походив звiдкiлясь з
прирейнських лiсiв пiвнiчного понизов'я. Ще малюком вiн потрапив у полон
до римських легiонерiв. Мiцноу будови хлопчика купив для себе тодiшнiй
головнокомандувач восьми рейнських легiонiв Юлiй Друз Германiк. Коли
принцепс Тiберiй Клавдiй Нерон, що прийняв титул Цезаря та Августа,
прийшов до влади, вiн призначив переможного полководця своум "другим я" на
неспокiйному Сходi.
Ось тут i виявилися вперше таланти Веселого Германа, хоч це й було
пов'язано з трагiчною подiсю. Захворiв улюбленець вiйська Германiк.
Лiкарям неважко було встановити: отрута. Молодому полководцевi лишалося
жити лiченi днi., I тодi п'ятнадцятирiчний раб винюхав, хто вчинив
злочин.. Iз мiзерних заздрощiв славного Германiка пiдло отруули тодiшнiй
проконсул Сiрiу Гней Кальпурнiй Шзон та його дружина Планцiна. У нагороду
Германiк дав хлоцевi вiльну i ощасливив своум вкороченим iм'ям.
За наказом принцепса Тiберiя отруйника Пiзона заморили голодом.