"Юрiй Ячейкiн. Слiдство веде прокуратор" - читать интересную книгу автора

- З якоу причини?
- Були пограбованi мiняйли у храмi.
- Отакоу! Це вже цiкаво. Дуже цiкаво...
- Ось словесний портрет заводiя.
Луцiй Галл вийняв з теки i простягнув прокураторовi цупкий папiр,
розрахований на тривале зберiгання. Понтiй Пiлат швидко перебiг його
очима:
"Чоловiк цей малий на зрiст, тому тримасться дуже рiвно, щоб здаватися
вищим, 3 тiсю ж метою носить взуття на високих пiдборах (з дерева, пiд час
ходи стукотить). Обличчя овальне, кароокий. Нiс довгий, тонкий,
гачкуватий. Волосся кольору стиглого горiха спадас рiвно на вуха, нижче -
кучерявиться. Борода рiденька, охайно стрижена. Одягасться ошатно. У
натовпi - непримiтний. Нiколи не смiсться, бо мас пошкодженi зуби.
Характеру пошкоджень зубiв не з'ясовано".
- Так! - задоволене мовив Пiлат. - А от руки - проминули.
- Нiчого - впишемо, - запевнив Луцiй Галл.
- То що ж сталося в часи прокуратора Квiрiнiя? Тiльки коротко, Луцiю,
саму суть.
- Власне, оповiдати нема про що. Про факт пограбування с тiльки
загальне повiдомлення iнформаторiв. Будь-якi доказовi уточнення у справi
вiдсутнi. Вони й не iснували.
- Чому?
- Бо самi потерпiлi факт пограбування рiшуче заперечили. Визнали
тiльки, що, мовляв, мало мiсце незначне гультяйство купки невiдомих
бешкетникiв. Рiч у тiм, що цi "потерпiлi" самi страшилися потрапити пiд
слiдство та чиннiсть карного кодексу за навмисне й злiсне порушення закону
про податки.
- А свiдки?
- Якi свiдки? Тi свiдки "нiчого не бачили i нiчого не чули". Довелося
справу припинити, оскiльки виходило, що й нiякого злочину не було!
- Цiкаво, - промимрив Пiлат слiвце, що наче прилипло до вуст. - Дуже
цiкаво...
Луцiй Галл обережно мовив:
- Гадаю, цього разу буде не лiпше.
- Тобто ти вважасш, що скарг вiд потерпiлих не надiйде?
- Атож! - похмуро вiдповiв слiдчий. - I ми припинимо справу за браком
доказiв i свiдчень.
- А якщо ми схопимо Назарея?
- Це теж нiчого не дасть.
- Чому, Луцiю? Поясни менi.
- Чи можна уявити грабiжника, який би прагнув покарання? Отже, Назарей
свою провину заперечуватиме. Вiн не дурний i знас, що мiняйли про
пограбування й словом не прохопляться. Чим же ми його притиснемо?
Логiчнi мiркування слiдчого почали дратувати Пiлата. Не тому, щоб вони
лунали непереконливо, нi. А тому, що пiдкреслювали його власне безсилля,
хоч вiн уособлював в собi на цiй землi iмперську владу. Страждав престиж
iмперiу, а разом з ним i його староримська пиха.
Докучало, що й Луцiй Галл позирас на нього спiвчутливо, нiби
здогадусться, якi почуття нуртують всевладного прокуратора Iудеу. Та хiба
для того вiн прибув сюди з Риму, щоб вiдчути принизливу немiч перед якоюсь