"Микола Хвильовий. Синi етюди (Укр.)" - читать интересную книгу автора

пекуче заболiло. Вона пiшла на Полтавський шлях i дивилась у той бiк, на
Полтаву. I пригадала липневу нiч i неяснi дзвони iз степу. Потiм сiла на
зрубаного дуба й дивилась на болото. Вiтер носився по Комарiвцi - чiткий,
колючий, жорстокий. I знову, як крiзь сон, солодкi ночi й зорi в синiм
маревi. Але треба було щось думати. I надумала:
- Пiду.
I пiшла. Коли б вона читала "Кобзаря", вона б знала Катерину, але вона
була неписьменна. Вона чула тiльки про Ки┐в, а що Мишко - ах, Мишко!
Мишко!..
Увечерi Оксана зiбрала таке-сяке шмаття й вийшла за ворота. Сiрiло, й
дощу не було. Сунулись хмари невiдомо куди, сунулись далеко-далеко - у
далечiнь. Чоботи грузли в багнi, а навкруги голе поле й тиша. I ще мрiяла
про липневi свiтанки, про неяснi дзвони iз степу. Думала про великi мiста
i ще про щось незнайоме, та║мне. Зрiдка назустрiч ┐й тягнулися пiдводи, iз
станцi┐ ┐хали. Конi пнулися i з великим напруженням витягали з багна вози.
Люди пiдозрiло оглядали ┐┐, оглядалися i ще раз оглядали. Проходили
верстви, проходили й гони, а кривi очi виразно, з сумом дивилися на
мовчазнi станцiйнi вогнi, що заблищали за могилами. На обличчi застигла
скорботна, ледве помiтна посмiшка. Гетьманський лiс залишився далеко
збоку, а вона дивилася на нього й згадувала Мишка i його жагучий шепiт на
соломi. Знову налетiла темна хмара й забризкали сiрi води. Повернулася -
Комарiвки не видно. Було тоскно й було радiсно. Згадала газети, батьковi
цигарки й подумала: це темне життя, а хотiлося свiтлого, молодого, як
молодик. Станцiйнi вогнi наближалися. Зупинилася бiля верстового стовпа
вiдпочити.
...Недалеко прокричав паровик, показалося червоне око. З шумом пролетiв
по┐зд i зник в далинi.
Оксана пiдходила до семафора.



КОЛОНIп, ВIЛЛИ...

Так от: ║сть вiлли, бiля мiста в кучерявих лiсах засiли, i шосе до них
гадючиться. ксть вiлли, ║сть i колонi┐ - дитячi. Вiлли: специ, ┐хнi жiнки
вiдповiдальнi, взагалi - квалiфiкацiя, цвiт. Ну...
- Ну, я цю гладку корову й близько не допустила б. Ганьба! Году║мо
паразитiв.
- Да, непорядки.
А вдруге вже друга на першу:
- Подумайте: ┐й одно мiсце на вiллi, а вона .цiлу сем'ю притягла, ще й
"друга дома" притягла... Безобразi║...
...Отара бiлорогих баранцiв посунула до сонця: то хмари, то небо за
голубе поле... Ну...
I третя на другу:
- Сволоч! В городi одержу║ тринадцять пайок, ще й тут у три горла.
пдять шоколад, п'ють каву, молоко - поправляються. Так живуть.
Синi║ вечiр - пiд'┐жджають автомобiлi. Тодi гостi ┐дять i всi ┐дять.
...Слобожанськi лiси й тракти i досi були тривожнi. Ходять бандити по
лiсах. На вiллах тихо тому. Купражили гультя┐ колись, лiтали по шосе