"Микола Хвильовий. Синi етюди (Укр.)" - читать интересную книгу автораелегi║ю через шведськi могили, через Сорочинський ярмарок i далi, аж до
Гофмансько┐ фантастики (мiж iншим, можна сказати не тiльки "Три мушкетери", але й "три мушке-тонери"._ Мушкет, аркебуза - це одно, а мушкетон - це старовинна рушниця з набоями в кiлька куль, що одразу летять у кiлька сторiн). ...Словом, хай живе життя! Хай живе безсмертне слово! Хай живе тропiчна злива - густа, запашна й надзвичайно тепла. Я - вiрю! ...Юлiян Шпол, автор комедi┐, "Катiна любов або будiвельна пропаганда", мовчки ступа║ за мною. Весь вiн як мокре курча, i - дивно! - з його капелюшка тече чомусь синя вода. Драстуй, Юлiяне Шпол! Драстуй, запашне життя! Тисну вам руку! Завтра пiду на могилу комунара, автора "Ударiв молота i серпнi". Я понесу йому пучок синьооких фiалок i там згадаю про свою загадкову смерть. Драстуй, Юлiане Шпол! Драстуй, запашне життя! Я - вiрю! ЖИТТЯ I Коли за лiсом зав'яне молодик, там десь, на степах, над озиминою, цвiт стелиться, а вiн зав'яне - в оселях сутенi║, розливаються цебра синяви - тихо┐, блiдо┐, i вмирають каганцi. Тiчки тодi бiгають, трiщать тини, скаженiють пси, найбiльш крихкотiлi,- дужi пси мовчазно шкутильгають за переможцем, а крихкотiлi в спорзнiй солоднечi гризуться. Спорзно тодi в повiтрi. Тому: нашi прадiди теж у цей час бiгали тiчкою, а наша кров - прадiдiвська, червона i теж горить. А от клунi. Так, клунi. В них торiшня солома, а на нiй зеленi║ кохання. ночi клунi риплять? Солома зiтха║, так вона зiтхала вiки, навiть коли татарськi загони блукали по степах на Укра┐нi. I от: на однiм боцi Ворскли - Дама┐вка, на другiм - хутiр Комарiвка. Недалеко гетьманський лiс, а далi - Диканька (диканьське пиво й меди опiшнянськi - недалеко бiля Полтави). Дивишся на гетьманський лiс, згаду║ться: гетьманщина, Гоголь, татари, Карло XII i т. iн. Тодi могили жеврiють, нiч, день, ранок, свiтанок - все одно... Над степами гойда║ться шулiка... Iз Дама┐вки при┐здили дво║: Павло й Мишко-комунiст. При┐здили на човнi до Степанового городу. Степанова дiвка - Гандзя, казали - повна пазуха грудей. У Степановiй клунi спала й Оксана. З Оксаною от що: ┐й 17 лiт, батько ┐┐, Рубан, сюсюка║, а мати теж сюсюка║. Оксана ходить "корольком", груди що яблука твердi, й несе ┐х уперед, от i спокушала парубкiв. Казали: - Оксано, пора на вечорницi! А батько не пускав. Парубки обмазали ворота дьогтем, а на ворога солом'яного дiда поставили. Рубан перелякався й засюсюкав; - Сарас iди носювати в клуню! Оксана: - Що ви, тату? - Сарас, сьоб менi сього грiха бiльс не було. I виштовхав iз хати, а сам пiшов у комнезам скаржитись. А було це вдень. Оксана подумала й пiшла до Гандзi. Та ж спить з парубками уже шостий рiк. Порадила: лягай зо мною. Послухала. Гандзя з Павлом на возi, а Оксана поки що сама. На другий день Павло при┐хав з Мишком, i Мишко лiг |
|
|