"Микола Хвильовий. Синi етюди (Укр.)" - читать интересную книгу автора

гусарiв. У не┐ квартиру║ декiлька чоловiка. Вона завжди незадоволена з
будинкового податку. Говорить:
- З мене беруть податок, а я нiчим не торгую. А тепер усi торгують. Або
можна прожити не торгуючи?
I ще каже:
- У мене дочка хора, а ┐й не дають пайки. А тепер усi хорi мають
одержувати пайки, бо тепер комунiзм.
Це вона каже досить щиро. Редактор Карк п'║ в не┐ чай. За ча║м вона
оповiда║ йому, як ховала фарфоровi чашки вiд реквiзицiй - вони лежали у
вiдомого лiкаря внутрiшнiх хворiб, а в нього реквiзицiй не було.
Потiм вона згадувала минуле. Iз станцi┐ бiгли степовi гудки, i хазяйка
ще говорила:
- Колись ┐здила в Крим... Вiлла була. Горняшки були - багато. Пiд'┐демо
фаетоном, а потяг уже шипить. Сядемо - гу! - i по┐хали. Так гарно в купе
колиса║. ┐дем, ┐дем - i так без кiнця. На вiллу в Крим. Все за тобою
бiжить, як у кiнематографi. А тебе колиса║...
Думав: все це порожньо, а гарно; спогади за ║гипетськi сфiнкси - для
чого? А теж гарно.
Потiм вiн пiдвiвся - iти треба. Похитала головою:
- Ах, редакторе! Працю║те ви багато. Матвiй Самiйлович...
I замислилась. Матвiй Самiйлович ┐┐ чоловiк. Розстрiляли за
контрреволюцiю. Це було три роки тому. Висiв його портрет над ┐┐ лiжком, а
в рядок - Михайловський. Купила на базарi, казали, що Михайловський теж не
з комунiстами.
Коли Карк проходив вiтальнею, бiля вiкна сидiла Нюся. На качалцi: не
ходить, ревматизм. Качалка iз старими вiзерунками. Придивишся - щось
подiбне до вiзантiйських малюнкiв, а то взагалi по фарбопису якогось
минуло столiття. Столiття - вiки. А то нагаду║ чомусь якогось гетьмана.
Нюся покликала. Коли пiдiйшов, подивилась ясно.
- Драстуйте! - i подала руку.
Рука тепла й м'яка, як його маленька подушка з лебединого пуху, що
подарувала мама. Мама вмерла, а подушка нагадувала маму.
Налетiла на вiкно сiра хмара, i стало волохато. Замрiялось. Нюся
казала:
- Чому це в головi два днi одбива║: губ-трамот! губ-трамот! Чому це
слово? Ну, я не знаю. Чому це слово? Навiть уночi тривожить: зна║те -
гупа║ й утрамбову║. I боляче. Навiщо?
Вечорiло.
Слухав, як десь прокричав пiвень.
Нюся:
- А на тiм тижнi думала про степи. Про махновщину. Довго-довго думала.
I думала, що махновщина - то ║ трагедiя iнтелiгенцi┐ Лiвобережно┐ Укра┐ни.
Як ви гада║те?
Подумав.
- Може.
Потiм сiв бiля не┐, а вона не говорила. Вона говорила краще, як Шкiц:
тепло, по-жiночому. I хотiлось погладити ┐┐ руку. За вiкном гудiло мiсто.
Десь ще прокричав пiвень.

VI