"квген Гуцало. Мертва зона (Укр.)" - читать интересную книгу автора

кричав, але ми далi побiгли.
- Марку... Ганко... Павле...
- Весь куток палять. Я хотiв подивитись, то вони, - показав на брата й
сестру, - не дали менi.
Раптом Галя скочила i до дверей метнулась. Пiвпарубка наздогнав, схопив
┐┐ за плечi й не пускав.
- До матерi, - виривалась дiвчина. - Пусти!
- Не пущу, - борюкався з нею пiвпарубка. - Нiкуди не пущу.
Але дiвчина зовсiм розуму вiдбiгла. Била його лiктем, дряпала i все
поривалась до дверей. Пiвпарубка навiть не одвертався од ┐┐ ударiв, тiльки
коли по лицю перепадало, то щулився.
- Чого присмоктався? Чого до мене липнеш? Куди не повернуся - все ти i
ти. Ще нiколи такого ворога не мала.
А вiн тiльки губи закушував - то верхню, то нижню, i все не обзивався,
нiби язик проковтнув. I крапельки кровi вогко поблискували на губах. Ось
Галя тернула ┐х лiктем, розмазала - i наче одблиск пожежi впав на його
лице.
Врештi вона вгамувалась. Раптово тiло ┐┐ обм'якло, зiр прижухнув, наче
мрякою заволокло. Пiвпарубка якусь хвилю пригортав дiвчину однi║ю рукою до
себе, потiм перехилився набiк, потягнув до стiни.
Мотря з Торбою встала, пiдiйшла до дiтей. Давала ┐м сушенi грушки,
цвiлi шкоринки, але дiти не брали. Вони стояли тiсною купкою, наступали
собi на ноги та ще розглядались по боках, немов ┐х оточували палаючi
стiни, немов ось-ось мала впасти на ┐хнi голови стеля.
- Взути вас треба, - сказала Мотря. - Ось я зараз... Нагнулася за
мiшком i почала дерти його навпiл. Потiм найшла кiлька мотузочкiв i
взялася тi║ю мiшковиною обмотувати Марковi ноги. Запримiтила в кутку
жмуток закостриченого клоччя, обтушкувала ним пiдошви й литки, потiм ще
мiшковиною, а тодi вже мотузками. Дiти з увагою стежили за нею.
- Не пропадати ж, - бубонiла Мотря. - Коли такi малi повмирають, то що
буде? Хай уже по менi невзабарi одспiва║ метелиця, але ж ви, зелененькi,
не в'яньте, не сохнiть, хай уже я...
Мiшкiв вистачило ще для Ганки, а для Павла - лиш на одну ногу, то Мотря
повисипала все зi сво║┐ торби i нею обмотала.
- Тепер, - сказала, - знiмати не треба. Так i ходiть, так i спiть. А
коли надиба║те якi лахи, пiднiмiть i намотайте собi.
Дiти слухали ┐┐ поради, мовчали.
- Не пропадете, - говорила Мотря. - Будете ходити зi мною, свiт не без
горя, але й не без добрих людей. Навчитеся гарнi слова говорити, а за тi
слова буде вам шана й оддяка. Ось повторюйте слiдком за мною: не збирайте
собi скарбiв на землi, де мiль i тля ┐сть i де злодi┐ пiдкопуються i
крадуть.
- ...пiдкопуються i крадуть, - прошепотiв найменший, Марко.
- Збирайте ж собi скарби на небi, де нi мiль, нi тля не ┐сть i де
злодi┐ не пiдкопуються й не крадуть.
- ...не пiдкопуються й не крадуть.
- Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше.
- ...буде й серце ваше.
- Блаженнi вбогi духом, бо такi втiшаться. Блаженнi сумнi, бо такi
втiшаться. Блаженнi тихi, бо такi осягнуть землю. Блаженнi голоднi й жаднi