"квген Гуцало. Мертва зона (Укр.)" - читать интересную книгу автора

нiй зненацька пустився рясний весняний дощ, залопотiв по широкому листю,
закльокав по калюжах i все густiшав, краплини падали бiльшi, билися
лункiше...
- Ха-ра-шо... - видихнув Вiльгота.
Почали з окопiв розходитись. Зразу йшли гуртом, так безпечнiше
здавалось, а тiльки до села наблизились - тут уже хто куди, кому як додому
ближче. Йшли й оглядались - одне на одного та на нiмцiв, що зостались
позаду, не поспiшали нi в машини сiдати, нi на мотоцикли. Вже сутенiти
почало, все примеркало, люди також потроху пригасали, наче з них вибiгало
та вицiджувалося свiтло. I здавалось, що не снiг лежав довкруг, а
синюватий смуток.
Юхим спершу надумав iти на Балабанiвку - на цьому кутку в нього жив
далекий родич, з яким вони оце були на окопах. Родич казав, що ма║ флягу
нiмецького спирту, можна б погрiтись, бо хто зна, коли ще доведеться пити.
Вiн був не з пропащих п'яничок, та й скупуватий удався, але захотiлось
йому зараз щось добре зробити для Юхима, бо хоч скiльки вони жили в одному
селi, скiльки були родичами - нiколи вiн нiчого i не дав йому, й не
порадив добре.
- А на закуску теж найдеться щось, - говорив, ховаючи холоднi та
розсудливi очi. - Там крапля олi┐, цибулина.
- I не кажiть! - вигукнув Юхим, вiдчуваючи голод. - Сьогоднi так
виробився, набiгався, як бездомний пес, а в ротi нiчого не мав. Коли
кличете, не вiдмовлюсь.
- Уже й бараболя якась звариться.
- Це ж i бараболю можна пiдсмачити олiйкою, еге? - збуджено допитувався
голодний Юхим.
- А чого ж... - невиразно мимрив далекий родич, якому було шкода
тратити олiю ще й на варену картоплю. - Можна з олi║ю, а можна й так. Бо
спирт - це ж i закуска, i жири.
- От би на став заглянути, може, тамки пiд кригою риби надушилось.
Нiчого, що душена, ┐сти можна.
- Е-е, якби ж то... Дочека║мось весни, а там i гранатою можна глушити.
Я вже запас iз тих гранат маю на мiй вiк вистачить.
"Ти бач, який кебетливий, - подумалося Юхимовi, - Треба й собi
назбирати всякого залiзяччя, а то вiйнi ось-ось амба, а я нiяко┐ хороби й
не прибережу собi. А треба, треба - в людей не допозича║шся".
- Слухай, - майже пошепки мовив Юхим i озирнувся, хоч бiля них нiкого
не було. - I чого нашi ждуть? Вдарили б - та й усе.
- Вдарять...
- Уже той фронт i чу║ш, тiльки не бачиш.
- Коли стемнi║, то видно.
- А може, цi║┐ ночi?.. - i не доказав.
- Може, й цi║┐... Тiльки б у нас не було колотнечi нiяко┐, бо тодi - не
обiбратися лиха.
- Гiрше не буде, нiж в... О, горить! Це ж на Соболiвцi. Що б могло
зайнятись? Ген як славно дим валить.
Зупинились i вбирали зором ту пожежу. Та коли спалахнуло ще в одному
мiсцi - стояти вже не могли. Отже, i ┐х не минула та гiрка доля, яка
погибеллю прокотилася по сусiднiх селах, залишивши згарища й задертi в
небо бовдури. Не встиг iще Юхим i отямитись, як родича поруч уже не було -