"квген Гуцало. Мертва зона (Укр.)" - читать интересную книгу автора

чорнi жуки-рогатики, i тих мовчазних, безшелесних рогатикiв росло та
росло, наче це все вiдбувалось не в сiнях, а в лiсi на тiнистiй галявi.
Юрко деяку мить наче аж вагався - одв'язувати вiд дилюки рябу чи не
одв'язувати, але недовго вагався. Дiти не розбiглись, то ряба в сiнях
зупинилась, задерла голову й пирхнула через нiздрi. Нiмець пiдняв автомат,
клацнув i рiзким, металевим голосом крикнув: "Паф! Паф!" Шаснули до хати,
дехто надвiр, а решта по кутках принишкла. Корова нарештi пройшла. Вже
була надворi, коли Катерина немов отямилась, кинулася слiдом, закричала:
- Юрку, то куди ти женеш ┐┐?! Юрку, та це не твоя, а наша!
- Чули, що сказано? На благо велико┐ Нiмеччини!
- А свою ти хiба вигнав би з хлiва? Хiба вигнав би? Юрко мовчав,
тягнучи рябу до ворiт.
- Сво║┐ б ти не вигнав, а-а-а... - залементувала.
Юрко зупинився, круто вигнув шию i бухнув iз самих грудей:
- А хiба чужу жену? Хiба не свою?
- А-а-а-а...
Мати впала на снiг, а босi дiти стовпились навколо не┐. Проте дивились
не на матiр, а на рябу. Юрко вже вiдчиняв ворота, староста йому помагав. I
тут Катерина помiтила старого Вiльготу. Стояв на ганку, але не зовсiм
висунувся, а лише так, щоб можна спостерiгати, що вiдбува║ться. Скочила до
тину:
- Iване, скажiть ви ┐м!
Вiльгота голову ввiбрав у плечi, хотiв у темне провалля сiней шаснути,
але в останню хвилю спинився.
- Чого ви мовчите, скажiть!
Сусiд подивився в один бiк, потiм у другий, далi погляд його пiд ноги
впав. Нагнувся, пiдняв якусь хворостину, почав ┐┐ в кiльце скручувати,
нiби важливiшого зараз нiчого не було. Катерина ж усi║ю сво║ю постаттю
тягнулась до нього, наче вiн був ┐┐ останньою опорою й захистком.
- Та скажiть ┐м!.. Юрковi сво║му скажiть!..
- А що властi скажеш, - пiвголосом промимрив Вiльгота, ведмедкувато
повернувся й провалився у чорних сiнях.
Катерина раптом задивилась на сво┐х дiтей: постоять на правiй нозi,
лiву пiдiгнувши, а потiм навпаки. Постоять на однiй, а потiм - на другу.
Наче маленькi червонолапi боцюни позлiтались на ┐┐ подвiр'я й почали
танцювати. Скiльки ж тих боцюнiв i чого вони скачуть, невже не можуть
крильми змахнути й злетiти на стрiху, щоби босонiж на снiгу не стояти?..
Пiвпарубка перевiв подих, а потiм уже через шпарку в дверях взявся
розглядати подвiр'я. Не подвiр'я, а стовковисько, i червонi плями на
снiгу. Наче хто кришенi на борщ буряки розлив, але хто б це ┐х розливав?
Мабуть, кров... Вiн зразу помiтив тi червонi клаптики пелюсток, але чомусь
не хотiв сам собi зiзнаватись, що то кров. Дуже йому кортiло, щоб цього
дому нiколи не навiдувало нещастя, щоб тут завжди були мир i спокiй, а
горе - на провалля та на бескеття повiялось.
- Це ти, Олексо?
З хати визирала Галя. Була якась перелякана, все в не┐ сумне - i руки
сумно звисали вздовж тiла, i губи сумно склались, i складка на перенiссi.
Серце в пiв-парубка занило, в горлi грудка застрягла. Вiн ковтнув ту
грудку, але нiчого сказати не мiг.
Меланка лежала на тапчанi. Була вкрита грубим рядном, а руки склала так