"квген Гуцало. Мертва зона (Укр.)" - читать интересную книгу автора

гичка, одного хвоста якось уже догляне, хе-хе! I вiн усмiхався нищечком,
бо й досi нарадуватись не мiг. Що не кажи, а живеш по сусiдству з людиною,
вже так ┐┐ зна║ш, як свою долоню, - а виявля║ться, що й не зна║ш до пуття,
що помиля║шся, бо вважа║ш чоловiка вовкулакою та куркулем, а в нього там у
душi не зовсiм i темно, якийсь каганчик блима║. Звичайно, мiг би Вiльгота
вiддати свою рябу й не за розпискою, i не йому, а такому, що хоч i зараз
добре заплатить, - а ти дивись, нiкуди не подався, до сусiда прийшов.
Таки, мабуть, пошкодував його дiтей, таки, мабуть, i в ньому обiзвалося
щось людське, бо не в лiсi живе, не помiж звiрiв...
З молоком у вiдрi Катерина зайшла до хати, а за нею й дiти
повкочувались. Тiльки вони поставали навколо столу, порозтулявши роти, як
тут i гостi на порiг, а за ними - бiлими клубками холод. Попереду
староста, морщиться знадвору, що в хатi повiтря кисле та несвiже, а
худенький, хлоп'якуватий нiмчур навiть носа свого долонею затулив, очi
його раптово стали такими жалiбними, наче вiн ось розплачеться. Тiльки
Юрковi хоч би що - звик уже бувати в Чернег, рiшучий i важний, суворо
басу║ з-пiд навислих брiв, а губи ледь-ледь здригаються.
- Хлiб-сiль! - проказав голосно, якось аж погрозливо.
- Спасибi, - прошелестiла у вiдповiдь,
- А де ваш кривий бiга║?
- Лука? До ставу повiявся, по лепеху...
- Ага, льоду старому закортiло! Признавайтеся, тiтко, одразу - де
заховали Меланчину Галю?
- Хiба ж я ┐┐ ховала? I в очi не бачила!..
- Ваше щастя, що дiти дрiбнi... А то - жодного не зостанеться...
- Юрку, побiйся бога!
- Чого б це ми бога боялись? Нехай вiн нас бо┐ться, - вставив Самець i
всмiхнувся самими вустами.
Мале дитинча пiдiйшло до нiмця i витрiщилось на його автомат. Нiмець
наставив зброю малому прямо в лоб, клацнув i голосно скрикнув: "Паф! Паф!"
Малюк заплакав iз переляку i хутенько потюпав до гурту.
В хатi не шукали, бо й так видно, що голо кругом. Хлiва в них нема, ото
хiба горище та комiрчина. А на горищi в них навiть мишi не водяться, це
зразу стало ясно нiмцевi, тiльки поткнувся туди. А Юрко - до комiрчини.
Очi не можуть звикнути до темряви, то став i клiпа║, наче димом йому
ви┐да║ ┐х.
- Де це ви корову дiстали, га? - пита║ зрештою.
- Батько твiй продав... сам приходив сьогоднi.
Юрко - до корови ближче, впiзна║, ┐хня чи не ┐хня. Ряба! Звiсно, не
могли посеред дня Чернеги з батькового хлiва вивести молочницю, це вже
старий щось придумав.
- Чим же ви заплатили?
- Розписку дав Лука.
Хотiв засмiятись, але в грудях була пустка. Тут i Самець заглянув у
комiрчину.
- Худiбка? Виводь, Юрку. На благо буде... Катерина спершу не втямила,
що й до чого. Просто в голову не могло вкластись, що оце ┐хню корiвчину
одв'язують для того, щоб забрати. Стояла з безвольно опущеними руками й
дивилась. А з хати одне за одним виприскували, як порох, ┐┐ босоногi
дiтлахи й стовплювались навколо не┐. Пiд бровами поблискували не очi, а