"квген Гуцало. Мертва зона (Укр.)" - читать интересную книгу автора

не стримався:
- Якщо хочете викидати, то лiпше менi вiд дайте...
- Ви про що? - непорозумiло запитав директор.
- Портфель ваш старий...
З тих пiр Юхим майже нiкуди не ви┐жджав без портфеля. I не подумайте,
що вiн туди харчi клав, коли вибирався в далеку дорогу, - нi, харчi вiн
клав, як завжди, в торбинку, котра зверху затягувалась на шворку. А
портфель був порожнiй. Скажiмо, йде чоловiк до крамницi солi купити, грошi
покладе в кишеню, а портфель пiд пахву - i гайда. Спершу кожен увагу
звертав на те, навiть розпитували, що та до чого, - i Юхим почувався
неабиякою людиною. А згодом i пiдсмiюватись почали, то в сво║му селi
перестав носити директорський подарунок, зате коли вибирався в сусiднi
села - неодмiнно брав. Та й до району вже нiколи без портфеля не ви┐жджав.
Як-не-як, а в базарний день у мiстечку багато при┐жджого люду, не одне
може подумати, що ти районне начальство, а то - дивись! - ще з вищо┐ гори.
Тримаючи пiд пахвою портфель, перероджувався Юхим, здавалось, ма║ неабияку
вагу, та й з Тетяною тодi поводився незалежно. "Завтра менi в дорогу, -
казав поважно, - не забудь начистити портфель смальцем, хай блищить".
Одказувала: "Ти б хоч дiрку залатав, там така, що кицька пролiзе".
Заперечував: "Про портфель говориш, нiби про наритник. Я дiрявим боком до
тiла прикладаю".
- Шукай, шукай, - наказував зараз Юхим, ще ширше та певнiше
розсiдаючись на ослонi. - Бо як же я тепер на люди вийду? Глянь за
помийницею, може, там...
Тетяна нiбито й гнiватись перестала на нього. Мабуть, знала, не знайде
портфеля - непереливки будуть.
- Що, нема? - допитувався чоловiк. - Отака ти господиня, не зна║ш, де в
тебе що лежить. I ти хочеш, щоб я без портфеля з дому пiшов? Е-е, нi!
Забирай капшук, складай докупи всi лахи, бо нiкуди я не пiду, поки пропажа
не знайдеться. А ти як думала?!
Тетяна не вiдповiда║. Справдi, де могло дiтись оте дрантя, смiх отой?
Наче завжди напохватi лежало, перекидалися ним, не раз хотiла викинути, та
Юхим не дозволяв. I сьогоднi зранку ще нiби очi ┐й муляло... I де тiльки
могло запропаститись?
I Юхим теж почав шукати. Рядно на лежанцi пiдняв, у дiжку для замiсу
тiста заглянув. До сiней рипнув та й - хутенько до курячого сiдала. Еге ж,
як поклав вiн тут зранку свiй портфель, i досi лежить. Притрусив його
сухими кiзяками, смiттям присипав. Нехай спробу║ хто-небудь знайти! Аж
усмiхнувся од утiхи.
Авжеж, вiн прийшов до Тетяни дiлитись, прийшов забирати сво║, але без
портфеля нiкуди не подасться. Бо з портфелем вiн чоловiк, а без портфеля -
казна-що!
Тепер корова стояла в коморi й свiтила великими вогкими очима. Гарнi
були в не┐ очi, розумнi, а що вже блискучi - так i блима║ ними, аж у тво┐й
душi розвидня║ться. Всi дiти поприбiгали, в коморi й повернутись нiде;
ряба притулилась до стiни, аби ┐м бiльше мiсця було. Мати стала в сiнях, а
наблизитись бо┐ться, наче то не ┐хня корова, а чужа. Чернега ж трима║
налигач у руках, бубонить:
- До чого ж це ┐┐ прив'язати, га? До чого? Нi тобi кiлка, нi цвяха, нi
скобля. Не буду ж я отак стовбичити день i нiч, налигач на руку намотавши.