"квген Гуцало. Мертва зона (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- А хiба в тебе щось ║, крiм лахiв? Бери! - Вона скочила до скринi,
вихопила якусь одiж i кинула до ослона. - Бери! - I в повiтрi прошумiли,
розметавши холошви, латанi штани. - Бери! - I слiдом за штанами на долiвку
впала бiла полотняна сорочка з плямою на грудях. - Юхим вишняком залив, а
вiдiпрати не встигла.
Вiн звик, що Тетяна нiколи йому нiчого не вiддавала, хоч скiльки разiв
уже з нею розходився. Тому стежив за нею трохи здивовано.
- И очкур свiй можеш забрати, i зелений пояс парубоцький, яким ти
нiколи не пiдперiзувався - боявся сам собi красенем здатись. I капшучок
для тютюну забирай, який тобi вишила, - нiчого не лишу, нiчого не жалко.
- Ну-ну, - бубонiв Юхим.
- Вiзьми й оце дрантя, - схопила iз жердки свитину й кинула на купу. -
Забирай i чунi, - дiстала з-пiд лiжка зчовганi чунi з червоно┐ гуми. -
Будеш у цих чунях як гусак на морозi.
- А ти не дуже, - без тi║┐ злостi, що перше, промимрив чоловiк. Гнiв
його раптом минув - саме тодi, коли Тетяна без довгих балачок почала
збирати його набутки та прибутки. - Можеш капшук назад забрати, менi тво┐
гостинцi не потрiбнi.
- Гребу║ш мо┐ми гостинцями? Ха-ха! А хiба ж ту сорочку ти сам собi
купив чи пошив? Я краму набрала, я сво┐ми руками докупи стулила. А гуми
хто на чунi дiстав, га? А свитина за чи┐ грошi до хати припливла?
Юхим, побуряковiвши, мовчав.
- Бач, од капшука вiдмовля║ться! Нове життя сво║ без мого капшука
починатиме, ха-ха!
- А де мiй портфель? - запитав чоловiк. I раптом зiр його спалахнув
радiстю, й лице також спалахнуло, наче пiд веселим промiнням.
- Шукай сам, коли так тобi потрiбен.
- Е-е, коли вже ти ладна║ш мене, то й портфель знайди.
Вiн наче аж зараз оговтався, знову сiв на ослонi й навiть руки на
грудях склав. Здавалось, треба журитись, а вiн вдоволений, бiсенята в
зiницях почали метушитись, навкулачки стусатись. Лукаво так позиркував, як
Тетяна за тим портфелем по кутках нишпорить. До нього верталась утрачена
гiднiсть, уже почувався господарем, навiть командувати взявся:
- А в ковбашцi подивись, може, там цибулею притрусила.
- Чого б це я в ковбашцi тримала? - бурчала Тетяна, проте лiзла в
ковбашку, перевертаючи там лахмiття, недопалки свiчок, прибережене для
праски деревне вугiлля.
- Заглянь пiд лежак!
- Хiба ж вiн там коли-небудь валявся? Але лiзла на пiч, нишпорила пiд
лежаком. Вже не мала тi║┐ вiдваги в грудях, що перше, вже почувалася так,
наче була в чомусь винуватою. А Юхим помiчав те i прикрикував:
- За гладущиками подивись, там у тебе всяко┐ всячини повнiсiнько.
Про той портфель його знало все село. Дiстався вiн Юхимовi од директора
школи. Одного разу по┐хав директор в область на якусь нараду, а повернувся
в село з новiсiньким портфелем - iз свинячо┐ шкiри, з блискучими
металевими косинцями на згинах, з двома широкими пряжками. Вiз Юхим
директора з вокзалу, а той уголос вiзьми та й пошкодуй, що не покинув
старого портфеля в мiстi, взяв назад. пздовий нiчого не сказав на те, але
всю дорогу тiльки й думав про старий портфель. Вже коли пiд'┐хали до
школи, вже коли директор скочив на землю й почав розминати ноги, вiн таки