"квген Гуцало. Мертва зона (Укр.)" - читать интересную книгу автора

тi║┐ дощово┐ погоди: репнула зав'язка - i сi║ться, сi║ться.
Сказав - i пошкодував: не в свiй же город полiз, а в чужий. Хiба тi
дiти свiт йому зав'язали, чи що? Проте Чернега не образився. А тiльки
мовив з ║хидною такою, колючою усмiшечкою:
- Мо┐ дiти - це мiй клопiт.
- Авжеж, - згодився Вiльгота. - Але ж сам зна║ш, яке тепер життя... Не
зна║ш, де обпечешся, а де обморозишся.
- Що так, то так. Коли мене морозить, то зда║ться, нiби пече, а пече -
то зда║ться, нiби морозить. Але яке б не було життя, а воно однаково
життя!..
- Жiнки всякi способи знають i зiлля...
- А я не хотiв i не хочу! Може, я здоровшим себе чую, коли вони ото
бiля мене бiгають та кричать.
- Нiхто ж нiчого не каже, - спробував назад вiдступити Вiльгота.
Проте господар уже зайшовся:
- Може, воно ще там не дитина, а булька, - i вбивати?! Як же я тодi в
очi дивитимусь собi i сво┐й жiнцi...
- Ох, Луко... - тiльки й вставила жiнка.
- Як подумаю, що котрогось, - повiв рукою по хатi, - в мене могло не
бути, то ладен сам себе вiдцуратись. Хай живiт порожнiй, хай того хлiба
тиждень не бачило, хай на лушпайках сидить - зате свiт бачить, горобцiв
чу║!
- Та вже ж що горобцiв, - криво посмiхнувся Вiльгота.
- Бо й то радiсть! - по-пiвнячому скрикнув Чернега й закашлявся.
Раптовий кашель здушив йому горло, i чоловiк аж посинiв. Отямившись, мовив
уже спокiйнiше: - Хоч i кашляю, зате не збрехав.
Мовчали. Й дiтлашня теж понабирала води в роти - вiд найстаршого до
найменшого. Врештi Чернега знову обiзвався:
- То прийшов продавати корову?
- Ага.
- Скiльки ж вона просить?
- Скiльки даси.
- Овва! - тiльки й мовив господар. По обличчю пробiгла гримаса -
мабуть, хотiв чоловiк засмiятись, але стримався.
- Знаю, що багато дати не зможеш, а й за безцiнь не забереш, бо якусь
копiйчину на корову призбирав.
- Якими ж грiшми тобi платити? Нiмецьких ти вже не вiзьмеш, бо нашi
близько, а наших грошей катма.
- Щось же ти призбирав... Мабуть, i старi червiнцi знайдуться.
- Давай у борг! - скрикнув Чернега. - Давай у борг, а я потiм тобi
заплачу стiльки, скiльки захочеш.
- Пиши розписку, - важко видихнув Вiльгота. - Пиши розписку, що
об'язуешся сплатити менi за корову стiльки, скiльки вона запросить не
сьогоднi чи завтра, а через пiвроку.
- Хоч через рiк!
- I ще пиши, що коли не буде грошей, то об'язу║шся вiддати за корову
шматок хати.
- Що хоч напишу! Жiнко, там у нас якась паша ║? Га? А дiйниця? Бо куди
ж молоко до┐ти? Ну, спасибi тобi, Iване. Завжди був погано┐ думки про тебе
- i жмикрут, мовляв, i такий, i сякий, але бачу, що кожне може