"квген Гуцало. Мертва зона (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Неллi (бачив чуже кiно, де грала якась Неллi, й те кiно переповiдав
односельцям); звали Дишельманом (вперше колись постригся в районного
перукаря й зумiв недоплатити йому десять копiйок); звали його також i ХТЗ
(мрiяв стати трактористом, але далi причiплювача так i не пiшов).
- Як пожива║те? - поспитав Вiльгота. Чернега знову засмiявся.
Здавалось, нiчого веселiшого, нiж те сусiдове запитання, вiн i почути
сьогоднi не мiг.
- А так, - вiдповiв. - Наше життя як мотузок: зверху вiдiрветься, то ми
знизу рвемо й доточу║мо.
Тепер уже засмiялись дiти. Вони весело поглядали на батька, позиркували
одне на одного й реготали. Найменше дитя, загорнуте в пелюшки, зайшлось
раптовим плачем. Чернега взяв його на руки, почав заколисувати.
- Мамо, воно цицьки просить! - крикнув котрийсь iз хлопчакiв.
- Хай покричить, то гладший буде, - мовила мати. Обiзвався, кахикнувши,
Вiльгота:
- Маку насiяли багато, а молока для них - нема...
- До┐мо козла, - сказав господар, проте вже не засмiявся, й нiхто в
хатi не засмiявся. Тiльки знову всi дружно блимнули чорносливом на гостя.
Мовляв, i без тебе зна║мо, а вiд тво║┐ балаканини - не набiжить.
- Це ж ви хотiли колись у нас телицю купити... - здалека почав Вiльгота
i вдав, що лише в долiвку дивиться.
- Та хотiли, але ж правили ви дорого, а в нас якi статки?.. Ото наша
мати - i за матiр, i за корову.
- Ну, не було у вас грошей, а в нас покупець трапився.
- Авжеж, не ви шукали для телицi покупця, а телиця сама знайшла.
- Ми вже старi з жiнкою, - правив сво║┐ Вiльгота. - Не можемо того
хвоста нi доглянути, нi нагодувати...
Тиша загускла в хатi - усi дивились на Вiльготу. Господиня забула про
вогонь у печi, i на ┐┐ твару полум'янiли чи то вiдблиски з челюстей, чи то
золоте сяйво зацiкавлення.
- Чи не купили б у нас корову? - закiнчив гiсть. Того золотого ся║ва на
жiнчиному лицi побiльшало. I зненацька Чернега знову зареготав. Викидав iз
грудей смiх великими клубками. Здавалось, i немовля заслухалось, бо
перестало рюмсати. Всi дiти здивовано й непорозумiло дивились на батька.
- А чого ж!.. - нарештi крiзь смiх мовив Чернега. - А чого ж i справдi
не купити!
Дитячi лиця одмiнились - на них засiялось i розцвiло по усмiшцi.
Вiльгота ж не розгладжував уст, по слiвцю кидав та, здавалось, пильно
поглядав, щоб те слово далеко вiд нього й не покотилось.
- Корова в нас гарна, до пашi невибаглива, на самому пирi┐...
- Та й без пирiю! - не мiг уже втриматись Чернега. - Ти ┐й намалюй
пирiй - а вона вже й до┐ться! Ха-ха-ха!
Вiльгота наче не чув того реготу.
- Не така вже й стара, всi зуби цiлi, до┐ться на чотири дiйки, а якби
роздо┐ли п'яту, то й на п'яту до┐лася б.
- У тебе, Iване, така корова, що й з хвоста потече молоко, тiльки вмiй
смикнути.
- Корова тобi потрiбна, бач, скiльки горобцiв ма║ш, - Вiльгота кивнув
на дiтлахiв, що поперемiнне заглядали в рот то йому, то батьковi. - Iншi
на тво║му мiсцi народили б одне-друге, та й годi, а в тебе, чоловiче, як у