"квген Гуцало. Мертва зона (Укр.)" - читать интересную книгу автора

потерухою, але й таке-сяке дрантя поклав. I коли висипав, то вже не згори,
а донизу спустився, закинув те дрантя чимдалi, притрусив його старанно.
Еге ж, як ото мудро зметикував вiн, щоб у глиняниках схованку влаштувати,
i не вночi, а посеред бiлого дня: догадуйтесь, хто вдатен! Нiколи ще не
був такий вдоволений собою, як зараз оце. За третiм заходом уже взяв дещо
i з цiннiшого - чоботи там неходженi, новенькi зовсiм, юхт на передки. Той
крам ще за Оленою дiстався йому, й до цього часу не справив ┐й нового
взуття: то не було коли, то майстра путнього чортма, а коли вiдверто - то
й не хотiлося. Бо поки крам - то вiн крам: i в руках ║ що потримати, i
подивитись любо, а коли зши║ш чоботи, колись же й озути треба, а
озуватимеш - стопчуться, а там, дивись, i порвуться. Нi, не марнотратниця
його жiнка, нащо там брехнi зводити на не┐, проте вже так заведено, що
чобiт мусить дертись, коли вiн чобiт. Навiть тодi, коли й не ходиш у
ньому.
Позаносив Вiльгота у глиняники й одежину, яку ранiше не встиг заховати
i яка ще висiла то там то сям; позаносив також свiй столярний iнструмент -
а гарний у нього iнструмент, бо ж i майстер вiн не з гiрших у селi, а з
кращих; та й не позичав нiкому, як iншi, бо знав, що поки воно в тво┐х
руках - тво║, а пiде по позичках, попливе по чужих руках - не чекай уже
вiд нього нi толку, нi роботи... Занiс Вiльгота також сапи та лопати,
познiмавши з них держаки, з вилами зробив те саме, сокирами, колуном,
серпи позаносив, коси. А ще яке було там хазяйське причандалля, поскладав
на тачку, зверху всипав гно║м i також вiдпер. Коли вже склав усе в яму, то
картати себе почав: i нащо це гнiй повiз аж сюди, хiба так хазя┐н зробить?
Це ж коли придивиться хто - неодмiнно щось запримiтить недобре, бо коли це
було видано, щоб Вiльгота добриво не на город одвозив, а по ямиськах
розкидав.
За якихось години пiвтори зайшов до хати, а вона тiльки голими стiнами
свiтить. Це ж треба попередити жiнку, щоб i на порiг нiкого не пускала, а
то почнуть розпитувати та вивiдувати. Сiв на лавку, роздумував. Проте
вiдчував, що не все ще зробив, що не все заховав. Ось ця лавка i стiл.
Згорять, а де вiн потiм дiстане? Це ж тепер таке врем'я, що все палять i
трощать, - тим бiльше треба берегти. Узяв сокиру й почав розбивати стiл.
Повитягував нiжки, а тодi й дошки повiдокремлював. Вийшов надвiр, попiд
хатою шасть у садок, а тут уже й пiд снiг застромив. Добре, що снiгу
намело по колiна, можна поховати те та се, а лиха година мине -
повизбиру║. Кухлi там, чашки, ложки теж у снiг розтикав - мiж кущами.
Як навинулась у хату жiнка, то тiльки руками сплеснула:
- Де ж ти все подiвав?
- А подiвав. Угадай!.. - Колов ┐┐ зiницями, наче колючками. - Пропив...
Вона й не усмiхнулась на те. Тiльки:
- Якби ще хату можна сховати... Коли б за пазуху влiзла - ┐й-богу,
сховала б...
Вiльгота тупнув спересердя ногою об долiвку. Та якби змога, то вiн би
цю хату на край свiту занiс, та вiн цю хату й не ставив би тут нiколи, -
якби ж то знаття! Кому-кому, а собi вже пiдстелив би...
- Значить, так, - сказав. - Коли що... Заховав я все в глиняниках,
присипав потерухою, а решту - в снiгу мiж смородиною та порiчками. Коли
що...
- Iване...