"квген Гуцало. Мертва зона (Укр.)" - читать интересную книгу автора

сказано, не обдурено, а почнеш мiркувати - й нiчого не зловиш розумом, от
чудасiя!
А тут ще й школярi - вiдрада й не вiдрада. Налетять, сипнуть йому в
вуха смiху та крику:
- Дядьку, пiдвезiть!
- Найшли пiдкову, що гнiдий загубив?
- Глядiть, глядiть, буланий вашого батога догриза║!
А той буланий - i не збирався. А той гнiдий - i не губив нiчого. А сам
дядько Юхим не ┐де зараз, а тiльки йде, понурившись, по шкiльному
подвiр'ю, та й годi...
Живе в сестри тиждень, живе другий. Виганяти - нiхто не виганя║,
годувати - годують. Та все ж таки це не власна домiвка, де захотiв - уночi
спиш, удень сидиш, а захотiв - цiлу нiч можеш мишей ловити, зате вдень
вiдсипатись. Тут i ходиш якось не так, як завжди, а вдома й не дума║ш про
це, хоч i рачкувати можеш, бо нiхто не дорiкне. У чужiй хатi весь час
пам'ята║ш, що ти в чужiй хатi, а хiба в сво┐й власнiй треба про це
пам'ятати? Хiба коли ма║ш волю, то щодня торочиш про не┐, а не забува║ш,
бо живеш тi║ю волею?
I щоб до яко┐сь молодицi подався Юхим, то нi. По-перше, на примiтi
тако┐ не мав, по-друге, нiхто й не приманював його. А якби приманювали, то
добре помiзкував би, йти чи нi, бо, коли правду сказати i рiдно┐ сестри ж
таки послухатись, - не молодий уже... З часом душа його в чужiй хатi
почина║ марудитись, щось у нiй стогне - спочатку тихо, а потiм голоснiше,
руки його хоч i працюють, а журяться, очi запечаленi. Немов кореня мав
якогось у життi - вирвали його, нема кореня, ходить Юхим викорчуваний,
може зогнити - слiду не зостанеться. Як тут не зiтхнути?
Здиба║ нарештi якусь сусiдку чи сусiда на вулицi, говорять про всяку
всячину, а потiм Юхим i пита║:
- Як там моя, бiга║?
- Бiга║, чого ┐й!
Вiдповiдь непри║мно вража║ Юхима. Ти бач, не сталося нiчого, хоч i
пiшов од не┐. Вiн тут забути про не┐ не може, а вона - бiга║! Казав
якомога недбалiше:
- Ну, хай-хай!..
Пiсля того ходив хмарою. Де не був, що не робив, а думки навертались до
покинуто┐ хати, до жiнки, яка без нього живе, мабуть, не гiрше, нiж iз
ним. Кортiло пiти до не┐, посваритись, щось побити, порушити ┐┐ спокiй.
Коли знову здибав когось iз сусiдiв, то казав:
- Тетянi передайте таке: хай заколе отого кабанчика, що я в районi на
покрову купив, горiлки хай дiстане для родичiв - i шле до мене людей, щоб
перепрошували. А коли не захоче свого кабанчика колоти, то щоб позичила
м'яса в Киндякiв, свiжину вони мають, на базарi всього не спродали. I ще
передайте, що Киндякам пiзнiше вiддамо м'ясо, зi свого.
На перших порах чекав, що жiнка й справдi пришле до нього людей з
перепрошуванням. Уявляв собi, що говоритиме, як дорiкатиме Тетянi, як
вiдмовлятиметься повертатись додому, а потiм нарештi згодиться. Проте
посланцi вiд жiнки не приходили, не з'являлась i сама жiнка, - Юхимовi
ставало ще маруднiше, не знав, де себе подiти, як дивитись у сестринi очi.
Не хотiв, а воно само якось добре так думалося про жiнку. Згадував, як
побрались ще до колгоспу, в злиднях, тодi самим тiльки духом теплим i