"квген Гуцало. Мертва зона (Укр.)" - читать интересную книгу автора

головою на короткiй ши┐, з бровами, що нiколи не знають спокою, а скачуть,
здригаються, насуплюються, Юхим, зда║ться, нi в кому не пробуджу║
спiвчуття, а тiльки незлостиву насмiшку. Проте незлостиву ту насмiшку вiн
сприйма║ як приязне ставлення - i ладен душу свою перед будь-ким вiдкрити,
ладен про все розповiсти.
- Що прив'язу║ до одного мiсця, коли ти не камiнь? Ну хата, ну жiнка.
Хату не спалиш, бо рука не пiднiметься, а бабу покинути можна, баба - це
хоча й набуток, але не прибуток. к вона - податку не платиш, нема ┐┐ - теж
не платиш. А я лiтати хочу, на всi чотири! В горобця скiльки того мозку,
га? Скажiть, хiба в нього так багато мозку? А не сидить на одному мiсцi,
лiта║.
Розумнiший од чоловiка. Нi свиней у нього на хазяйствi, нi городу нема,
нi горшкiв... Не сi║ i не жне, а ┐сть i п'║.
- То чого ж ви до жiнки сватались? Було з горобейкою шлюб узяти, в не┐
мозку ж менше.
- Не пiзно, ще не вмер, то й до горобейки сватiв послати можу, аби
охота була.
Працював Юхим до вiйни у школi ┐здовим, ходив бiля двох конячок, якi,
крiм того, що орали присадибнi дiлянки й возили паливо, правили для
вчителя зоологi┐ за живу наочнiсть. Юхим був задоволений сво║ю роботою:
по-перше, за не┐ не писали трудоднi, за якi можна щось одержати чи й не
одержати восени, а щомiсяця видавали грошi на руки; по-друге, вiн в буднi
i в свята спiлкувався з сiльською iнтелiгенцi║ю, завдяки чому набирав у
сво┐х очах неабияко┐ вартостi, i хоча не вважав себе за iнтелiгента, а й
не за простого собi ┐здового, котрий зна║ тiльки конячi хвости, поцвьохку║
батiжком, та й годi.
Якось викликав Юхима до себе директор школи, ┐здовий наперед
здогадувався, про що йтиметься, i наперед приготувався виправдуватись.
Директор недавно демобiлiзувався з армi┐, любив дисциплiну в усьому;
завiв, наприклад, що дiти на перерву виходили правим боком коридора, а
повертались у класи - лiвим; завiв також, що педагогiчна нарада не може
вiдбуватись, якщо на не┐ не прийде бодай один учитель, - це спричинялось
iнодi до того, що нараду скликали по шiсть, а то й бiльше разiв, поки
вiдбувалась вона аж у недiлю, а деякi вчителi почали ворогувати мiж собою.
- Ви працю║те не в колгоспi, а в школi, - сказав директор. - Ви про це
пам'ята║те?
- А чого ж, - пiдтвердив Юхим.
- I пам'ята║те про те, що перебува║те серед дiтей, що за кожним вашим
учинком стежать сотнi очей?
- А чого ж...
- Розпуста моральна, розпуста побутова - це не ваша особиста справа, це
справа колективна.
- А коли надо┐сть, то як?..
- Свобода - це усвiдомлена необхiднiсть. Зрозумiли?
- Вродi... нi...
- Ма║те час, щоб зрозумiти. Йдiть.
Про ту "усвiдомлену необхiднiсть" Юхим чималенько думав. Охоплював
руками голову, напружувався, ось-ось, зда║ться, вхопить смисл,
докопа║ться, ось-ось вилущить горiшок iз шкаралупки - аж воно блисне й
зникне, тiльки нудний бiль зоста║ться в головi. Нiби й правду йому