"Катря Гриневичева. Шоломи в сонцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Блискальце палало тихим свiтом, нiби теплом руки, що його носила. То
Юра всмiхнувся про себе й обережно понiс його Ясинi, нiби витязь у
дожиданню вiнка. Кому ж iншому могла належати ця вiтхнена чiчка, кому?
А ┐┐ уста спiвали вже хвалу його догадливости i простягнулася настрiчу
перстеневi матово-бiла рука, з м'яко вiдхиленим сердечним пальцем.
У цiй хвилi хтось оперся вкрадчиво об плече Юри, - вiн бистро оглянувся
i колечко сплило як промiнь помiж його пальцi. Немов давно ждала на це,
накрила чiчку в сутiнках важко обута стопа.
Схрестивши руки на грудях, приглядався тепер Юрi поблiдлий трохи, ┐дко
всмiхнений крiзь вузькi щiлки очей торговець циною i рабом, - Славно
Кормильчич.



XII. МIСТ НА КОТАНI

"Перепеличко, не лiтай так по ночi,
Повиколю║ш на стерниночку очi.
Ой рада ж би я по ночi не лiтати,
Маленькi дiтки, треба ┐х годувати"
(з нар. пiсень)

У перше осiнн║ свято, на Iллi, Добриня зi Скобейком вернули домiв.
Послiв приняли на чужинi з великою повагою, а король Андрiй рад ┐х
по-лицарськи почествувати, закликав у престольне мiсто Буду турнiй, у
якому взяв участь цвiт боярського юнацтва Угорщини.
Король дав послам у пригiстне конi чарiвно┐ краси з повним нарядом, а
зброя з дамаскинсько┐ сталi й дорогоцiннi амул║ти давали мiру сердечности
короля для гостей з того боку Карпат.
У вiдручнiй грамотi княгинi Андрiй передавав запевнення свойого повiк
прихилля, чого доказом тисяча, покищо. Угрiв, яких висила║ незагодя у
Галич для безпеки княгинi, хоч осенi та веснi не воювати, одно лiто варке,
та й те гибне... Крiм цього просив король, щоби княжа вдова зустрiлася з
ним у Сяноцi, в день св. Панталеймона для особистого вирiшення деяких
важних питань, моменту.
Княгиня лагодилася бистро в дорогу, щоби зустрiчi не опiзнити.
Призначила для супроводу собi невеликий почот, у ньому Глiбка Бiзну, Васка
Жмура та Iллю зi Соболти, - забрала й жменю прислуги, а з жiнок вдову
Звенигородського посадника, Шварну, яка гостювала у не┐ з весни.
Дорога була прямо┐здна, дбайливо удержана, погода тиха. Княгиня
береглася посто┐в у тих боярiв, де не чула за собою безпеки, зате ставала
iнодi у кмiтських дворах, у вiльних оселян, де жила у всiй величi пам'ять
князя "трiзно┐ мови", - та нерадо, тiлько на впертi представлення декого з
боярiв, подратованих нехтуванням старих привiле┐в, погоджувалася на
дорожну данину сiл птицею, медом, хлiбами. Дарма пригадували ┐┐, що десяти
волок треба брати ялiвку й барана, а вiд кожно┐ волок дрiб, набiл i вiз
сiна...
Спiшили.
Обiч колiсницi, з яко┐ ради добро┐ погоди пiднесено згрiбну укриву,
йшов кiнь княгинi пiд верх щонайворонiший. Покрай дороги басував на