"Катря Гриневичева. Шоломи в сонцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора Блискальце палало тихим свiтом, нiби теплом руки, що його носила. То
Юра всмiхнувся про себе й обережно понiс його Ясинi, нiби витязь у дожиданню вiнка. Кому ж iншому могла належати ця вiтхнена чiчка, кому? А ┐┐ уста спiвали вже хвалу його догадливости i простягнулася настрiчу перстеневi матово-бiла рука, з м'яко вiдхиленим сердечним пальцем. У цiй хвилi хтось оперся вкрадчиво об плече Юри, - вiн бистро оглянувся i колечко сплило як промiнь помiж його пальцi. Немов давно ждала на це, накрила чiчку в сутiнках важко обута стопа. Схрестивши руки на грудях, приглядався тепер Юрi поблiдлий трохи, ┐дко всмiхнений крiзь вузькi щiлки очей торговець циною i рабом, - Славно Кормильчич. XII. МIСТ НА КОТАНI "Перепеличко, не лiтай так по ночi, Повиколю║ш на стерниночку очi. Ой рада ж би я по ночi не лiтати, Маленькi дiтки, треба ┐х годувати" (з нар. пiсень) У перше осiнн║ свято, на Iллi, Добриня зi Скобейком вернули домiв. Послiв приняли на чужинi з великою повагою, а король Андрiй рад ┐х по-лицарськи почествувати, закликав у престольне мiсто Буду турнiй, у Король дав послам у пригiстне конi чарiвно┐ краси з повним нарядом, а зброя з дамаскинсько┐ сталi й дорогоцiннi амул║ти давали мiру сердечности короля для гостей з того боку Карпат. У вiдручнiй грамотi княгинi Андрiй передавав запевнення свойого повiк прихилля, чого доказом тисяча, покищо. Угрiв, яких висила║ незагодя у Галич для безпеки княгинi, хоч осенi та веснi не воювати, одно лiто варке, та й те гибне... Крiм цього просив король, щоби княжа вдова зустрiлася з ним у Сяноцi, в день св. Панталеймона для особистого вирiшення деяких важних питань, моменту. Княгиня лагодилася бистро в дорогу, щоби зустрiчi не опiзнити. Призначила для супроводу собi невеликий почот, у ньому Глiбка Бiзну, Васка Жмура та Iллю зi Соболти, - забрала й жменю прислуги, а з жiнок вдову Звенигородського посадника, Шварну, яка гостювала у не┐ з весни. Дорога була прямо┐здна, дбайливо удержана, погода тиха. Княгиня береглася посто┐в у тих боярiв, де не чула за собою безпеки, зате ставала iнодi у кмiтських дворах, у вiльних оселян, де жила у всiй величi пам'ять князя "трiзно┐ мови", - та нерадо, тiлько на впертi представлення декого з боярiв, подратованих нехтуванням старих привiле┐в, погоджувалася на дорожну данину сiл птицею, медом, хлiбами. Дарма пригадували ┐┐, що десяти волок треба брати ялiвку й барана, а вiд кожно┐ волок дрiб, набiл i вiз сiна... Спiшили. Обiч колiсницi, з яко┐ ради добро┐ погоди пiднесено згрiбну укриву, йшов кiнь княгинi пiд верх щонайворонiший. Покрай дороги басував на |
|
|