"Катря Гриневичева. Шоломи в сонцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вогко┐ мряки з-над Днiстра й свистом лютого Стрибога.



II. НА ЩИТАХ, НА ЧЕРЛЕНИХ

"Не дуже його порубано, пострiляно,
Головочка на четверо,
А нiжечки на шестеро,
А серденько на восьмеро..."
(з нар. пiсень)

На небi зорiло. Галич раньше чим коли прокидався вiд сну: здовж зелених
липових вулиць з грюкотом пiдносилися в три низки грубих шиб i жiночi
голови, тiлько що пiдведенi з постелi у сiтках з плетива, глядiли
допитливо з-помiж розмайранiв та крокiза.
Торгова площа, битком заповнена крамницями, мовчала, нiби нiхто не
потребував нiчого для життя вiд цього дивного дня.
Майнуло, правда, iнодi дитя, чи старуха з кiзкою, годувальницею, або
рiщечком пiд ранну ватру, поплентався з водоносом наймит розхристаний та
босий, але городяни гаялися чогось, нiби в день свята.
Складницi чужих купцiв, що йшли на Володимир аж з-над Балтику, з
рухливого Кульма, були запертi наглухо i не було видно нiкого бiля них,
тiлько один торговець вiзантiйськими покрасами Грек Никанор сидiв
посоловiлий як сич край сво┐х скринь, а його птичий профiль витягнувся
пiсно вiд безсонницi...
Шапочник Чорнонiс, який сво┐м мозолем прогодовував ватагу дрiбно┐
дiтвори, сидiв напроти Грека, у дверях отвертих на хороми сво║┐ хати,
широкi от як бо┐ще, та натягав мокру ще шкiру з барана на круглий, тесаний
ковбок.
I ще старий швець Якун, горбатий гей павук сидько, посипав приском
телячу шкiру на кам'янiм порозi сво║┐ робiтнi та обережно здiймав шипучу
шерсть топорищем. З-пiд пальцiв Якуна плив кур, як ┐дь.
Iз-за обрiю викочувалося пишне лiтн║ сонце. Птичi пiснi сколихнули
нараз дерева вiд приземка до верховiття, здавалося, тисяч сопiлок,
притулених до уст невидимих гудцiв, щебече насипом, щебече...
I тодi, у якусь хвилю повз церков св. Пантелеймона перемигнув на
свойому чорному коневi високий, як конопля, мовчан, намiсник Молибожич.
Тi, що мешкали близько сурожських ворiт, могли видiти, як ┐здець
задержався перед домом пiв-лiкаря, пiв-волхва. Жида Негемi┐: намiсник
доручив остовпiлому приказ, як грiм.
Не вспiв Негемiя оговтатися вiд вражiння, коли вельможа скакав уже
чвалом по битiй дорозi.
Гнав назустрiч княжiй дружинi.
Саме в той час у замкових гридницях йшов гомiн, княгиня одягалася.
Ясиня, дочка Глiба Словита розклала на ослонi край вiкна празничнi ризи,
заплiтала в тяжкий узол волосся княгинi й клала на ньому дороге чiльце.
Це були нанизанi на дротики золотi таблички з емалi з обликом ангелiв i
Христа на водах Йордану.
Дiти не спали: старшого Данила взяла Ясиня пiд свою опiку, одягла його