"Катря Гриневичева. Шоломи в сонцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

угорськi ворота i возьмiть собi його!
I Дуж пiдглядав далi оленячi пiйла, травив лисiв та бив з маленько┐
пращi лiсовi кури, що падали з висот на лiсову в'янь як живi пригорщi
землi.



Х. СИНЕВIДСЬКИЙ МОНАСТИР

"Ой пив би я та водицю.
Водиця не чиста:
Нападало у кирничку
Яворово листя".
(з нар. пiсень)

- Заганяй Кумчик! Лови Бровку! За ухо ┐┐, волоцюгу!
Мала чередарка з веретеном у руках, у довгiй, червонiй плахотцi, гей
краснолюдок, здоганяла свою неслухняну овечку, а пси у помiч ┐┐ лаяли з
усiх сил.
Ляск бив об горбовиння, як коли вiд пожежi.
Це було полудн║, коли отара вишуку║ тiнь, а пастухи кидають довбати
всякi забавки з дерева, розкладають огнi, ┐дять хлiб, сир та п'ють
джерельну воду.
З-поза верб вихилилися ┐здцi: Скобейко й Добриня та повагом, радi
погодi, минали чистi сiльськi мазанки з квiтниками проти вiкон. На першiм
стрiчнiм обiйстю якась старуха увихалася бiля зернотерки, молола
кукурудзку i золотий пил сiдав на ┐┐ пальцях. Дiд, рум'яний, як яблуко на
Спаса, ходив по садковi обiч, помiж ули┐, витягненi довгими шнурами, й
вискубував щебрець, вiд якого бджоли слiпнуть та не потрапляють в улий.
Вiн рвав лихе зiлля з корiнням, кидав у гребiнну тайстру, а за ним
втiшно пiдтанцьовувала мала, з жовтими кiсками онука i спiвала нiби комар
увечерi, тоненько:
- Днинка лiсом iде,
Пчiлок спати веде,
Пчiлки мо┐ -
Дрiбнi, маленькi,
Тут вам улий,
Тут вам одринка...
- Далеко до Синевiдська? - загримiв iз коня Скобейко. - В лад ли ┐демо?
- У смерки поспi║те! - згомонiли в один голос. - А може спочинете у
нас, а вдосвiта далi?
Нi, у них не було нi часу, нi охоти пiсля недавно пережитого роститися
дорогою. Розпитали, куди шлях гладший, напилися погожо┐ водицi, напо┐ли
коней i за хвилю втратили з виду кмiтське дворище охайне та багате, як
добре загосподарована держава.
У якiйсь хвилi Скобейко прихилився над головою вороного й глядiв:
оружна ватага назустрiч? Купцi з возами на шляху, чи грабiжники в збро┐?
Порох срiблив сосни, сонце розгорювало iскри в зеленiй iмлi, а промiж
все те чорнiла фантастичним звидом людська сутолока...
Аж коли навперейми боярам майнув многолюдний хоровiд, виявилося, що це