"Катря Гриневичева. Шоломи в сонцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

похило, без слова, високий старуган у згрiбнiй сорочцi до кiсток, як коли
покаянник. Лице зi згаром, велике, сiдина жмутами на пiдборiддю.
- На скотього бога, Йона печерак! - обрадувався хтось стрiчний, кого в
товпi звали Байдуком. - Трафив поминки, ┐дж солодкий хлiб!
Нищий тряс гостро бiлою куделею волосся, жагуче блискав очима без брiв:
- Остав говорити пусте, Байдуче! Спомин цього солодкого хлiба скоро в
тво┐м ротi у полин обернеться... Поминки, говориш? Цi будуть довгi... Чев
змiнить iм'я, ру┐ни цих церков проглотить земля, вони ж трiватимуть!..
Пiднiс уверх владну голову, з хмарою над ясновидними очима, увесь мов
вихор тремтючи у собi вiд жалiбного пориву, з тою рукою пiднятою ген понад
курняву людських голов.
- Бог да простить! - загуло отдалеку i сповенена людська хвиля пiрвала
Йону як трiску верх води аж на протилежний, розгойданий тiнями край
узгiр'я. Було глiтно, нiби на великому храмi в день Паликопа.
Всi немов одна сiм'я: купцi, ремiсники, крамарi, чорнороби й церковнi
люди, привиклi прогодовуватися чиром та лободою.



IX. ВАТРА ПРОТИ ВIКОН

"Калино моя, калино,
То ж ти бiляво зацвила,
То ж та червоно зродила..."
(з нар. пiсень)

Там, проти цього ось вiкна, де на обiйстю горить скирта чатиння старим
похоронним обича║м, нещодавно до землi кланялася князевi покорена Литва у
бiлих семрягах, лосячих сагайдаках, писаних кожушанках, простоволоса... А
на порозi, де тепер прийма║ жалiбних гостей сiдий Захар Рогата, (чуб поза
вуха, сухi, бо║вi черти, тверда думка очей) - рiк тому товпилися
вiзантiйськi посли в наволочних ризах, з жемчужними "базiл║ос" на раменах,
- били чолом перед хвалою Мстишиного сина...
А ще он там, на полив'янiм квадратi долiвки перед престольним крiслом
стояв торiк поблiдлий вiд вражiння папський нунцiй i слова, якими льстив
князю, оспiвуючи латинськi розкошi, завмерли доразу на його губах вiд виду
найлютiшо┐ з погорд: лискавки меча над головою.
О, як вражало це перше мiсце при поминальнiм столi, мiсце покiйного
князя! Над високим мозайкованим опертям свiтив темно круг iз золото┐
бляхи, протятий трираменним хрестом. Вид цього крiсла, пустого, пронизував
серця спомином втрати над всякий опис...
Продовж холодного льняного застiлля з лiсом пугарiв, жбанiв та курних
мис, бiгла синя стрiчка, заплетена барвiнком, як знам'я жалоби.
Стiл, бiля якого сидiло вiсьмох високих духовникiв побiч знатнiших
.огнищан, був осяяний повагою, належною галицькому архи║рею Косьмi i його
гостю, владицi Перемишля.
Тiнь дерева над отвертим вiкном давала духовним головам гiдне тло, -
вечiрню заграву, як старе золото. Вони виглядали у попалi заходу нiби
низка медальйонiв на дверях iконостаса.
Говорено про недавну пожежу багатого Воскресенського монастиря в