"Катря Гриневичева. Шоломи в сонцi (Укр.)" - читать интересную книгу авторапохило, без слова, високий старуган у згрiбнiй сорочцi до кiсток, як коли
покаянник. Лице зi згаром, велике, сiдина жмутами на пiдборiддю. - На скотього бога, Йона печерак! - обрадувався хтось стрiчний, кого в товпi звали Байдуком. - Трафив поминки, ┐дж солодкий хлiб! Нищий тряс гостро бiлою куделею волосся, жагуче блискав очима без брiв: - Остав говорити пусте, Байдуче! Спомин цього солодкого хлiба скоро в тво┐м ротi у полин обернеться... Поминки, говориш? Цi будуть довгi... Чев змiнить iм'я, ру┐ни цих церков проглотить земля, вони ж трiватимуть!.. Пiднiс уверх владну голову, з хмарою над ясновидними очима, увесь мов вихор тремтючи у собi вiд жалiбного пориву, з тою рукою пiднятою ген понад курняву людських голов. - Бог да простить! - загуло отдалеку i сповенена людська хвиля пiрвала Йону як трiску верх води аж на протилежний, розгойданий тiнями край узгiр'я. Було глiтно, нiби на великому храмi в день Паликопа. Всi немов одна сiм'я: купцi, ремiсники, крамарi, чорнороби й церковнi люди, привиклi прогодовуватися чиром та лободою. IX. ВАТРА ПРОТИ ВIКОН "Калино моя, калино, То ж ти бiляво зацвила, То ж та червоно зродила..." (з нар. пiсень) Там, проти цього ось вiкна, де на обiйстю горить скирта чатиння старим похоронним обича║м, нещодавно до землi кланялася князевi покорена Литва у бiлих семрягах, лосячих сагайдаках, писаних кожушанках, простоволоса... А на порозi, де тепер прийма║ жалiбних гостей сiдий Захар Рогата, (чуб поза вуха, сухi, бо║вi черти, тверда думка очей) - рiк тому товпилися вiзантiйськi посли в наволочних ризах, з жемчужними "базiл║ос" на раменах, - били чолом перед хвалою Мстишиного сина... А ще он там, на полив'янiм квадратi долiвки перед престольним крiслом стояв торiк поблiдлий вiд вражiння папський нунцiй i слова, якими льстив князю, оспiвуючи латинськi розкошi, завмерли доразу на його губах вiд виду найлютiшо┐ з погорд: лискавки меча над головою. О, як вражало це перше мiсце при поминальнiм столi, мiсце покiйного князя! Над високим мозайкованим опертям свiтив темно круг iз золото┐ бляхи, протятий трираменним хрестом. Вид цього крiсла, пустого, пронизував серця спомином втрати над всякий опис... Продовж холодного льняного застiлля з лiсом пугарiв, жбанiв та курних мис, бiгла синя стрiчка, заплетена барвiнком, як знам'я жалоби. Стiл, бiля якого сидiло вiсьмох високих духовникiв побiч знатнiших .огнищан, був осяяний повагою, належною галицькому архи║рею Косьмi i його гостю, владицi Перемишля. Тiнь дерева над отвертим вiкном давала духовним головам гiдне тло, - вечiрню заграву, як старе золото. Вони виглядали у попалi заходу нiби низка медальйонiв на дверях iконостаса. Говорено про недавну пожежу багатого Воскресенського монастиря в |
|
|